Темна синя вода. Ручай

Чому на хiлi було «вармiше», стало ясно вже за хвилину. Альберт, мабуть, чекав нас ще звечора – бо дрiв наготував, i зародок багаттячка побудував – тiльки вогонь пiднеси, й навiть товстеньку колоду притяг до галявини – щоб зручнiше сидiлося.

А потiм, як вже було сказано, знову витяг свою залiзяку, клацнув – й багаттячко зайнялося. Одразу. Як наче не запальничку, а вогнемет задiяли.

Ми з Ігорем негайно скинули пiджаки, сорочки… й лише потiм здогадалися поглянути на Галину.

Ясна рiч – стояла, як кам’яний стовп, тремтiла – бо таки прохолодно було; й навiть гудзика не розстебнула.

Альберт знизав плечима – вийшло схоже на те, як бугай головою крутить; стягнув iз себе щось таке, як каптан, штани-шаровари, довгу сорочку й кинув усе те Галi.

– Гайс, зробiть голови овер.

І показав пальцем, як саме.

Чесно скажу – коли Галя шелестiла тканиною, обернутися хотiлося, наче в п’ятнадцять рокiв. Маю пiдозру, що не лише менi.

– Усе, можна, – пролунало з-за спин через двi хвилини.

Виявилося, що каптан мае велике декольте, мало не до сонячного сплетiння; але, на щастя, вузьке.

Якщо дуже не кутатися, то улоговинку помiж грудьми добре видно, а на самi груди лише натяк. У нашi часи таке не соромилися одягати навiть дикторки в телевiзорi, але Галя куталася.

– Де взяв? – запитав Ігор i додав ще якесь слово, незрозумiле.

– Майже, – вперше посмiхнувся Альберт. – Фарували тут двiйко мiсцевих…

Вiн потицяв пальцем за кущi, Ігор гмукнув, сходив i повернувся ще з одним оберемком якогось одягу.

Вiн був зiбганий жужмом, але криваву пляму на сорочцi було й так помiтно.

– Як змiг, – перехопив мiй зацiкавлений погляд Альберт, трохи напружився, наче згадуючи, й раптом видав:

– «Маемо те, сшо маемо».

Я пошкодував, що мiсцевi фарували не втрьох. Сидiти у мокрих штанах не хотiлося, але лякати Галю не хотiлося дужче.

– А грошi були? – запитав Ігор. – Ну, у тих двох, що… е-е-е… фарували?

Альберт мовчки упхнув руку до кишенi та витяг кiлька монеток. Не золотих.

Та й на срiбло також не схожих. Отже, мiдяки-дрiбняки.

– А документи? – не вгавав Ігор.

Альберт так само мовчки похитав головою. Мабуть, тi перехожi були не з багатих.

Багаття розгорiлося, й хвиля приемного тепла швидко пiдсушила спочатку тiло, а там i мокрi штани – спочатку спереду (там важливiше); потiм я став крутитися, пiдставляючи то лiвий бiк, то правий, то, так би мовити, тилову частину. Стояв близько до вогню, й зi штанiв пiднiмалася пара.