Темна синя вода. Ручай

Якого тут бути не може за визначенням, отже, все-таки вовк.

Розпалили багаття. Сiрникiв, ясна рiч, не було, а хоч би й були – один чорт, бо й мене, й Ігоря, й Галю варто було б викрутити перед тим, як сушити; а в Альберта, що зустрiв нас пiсля вивалювання з вiкна – й тим бiльше. Взагалi не певен, що були в його часи сiрники, та й не потяг би вiн iх iз собою.

Багаття вiн розпалив хитрою залiзякою – тою самою, що наставляв i на мене.

Недаремно наставляв, слiд сказати – бо течiя заперла мене на грузьке, i продирався б я крiзь грязюку довго та марудно… якби не цвьохнула залiзяка тоненьким тросиком iз кiльцем на кiнцi, й Альберт не скомандував хапати його й тримати мiцно.

Якось хитро скомандував, незнайомими термiнами, але якi тут можуть бути розбiжностi? Дають – бери, б’ють – тiкай, утiк – розвернися й придивись, чи нема можливостi подякувати тим самим.

Я взяв.

Залiзяка коротко запищала – й раптом сiпнула мене з багнюки, протягла до самого берега, потiм так само коротко вереснула, й настав час вiдпустити кiльце.

Чоловiк, що тримав хитрий пристрiй, навiть не поточився – це при тому, що тiльки-но витягнув з болота суттево бiльше центнера м’яса, трохи кiсток, й приблизно з наперсток мозку.

Саме так. З наперсток, а може, й ще менше.

Бо як, як пояснити iнакше те, що я бачити – бачив, чути – чув, на доторк також вiдчував, а зробити висновок так i не спромiгся!

Навiть близько пiдходив, з самого початку пiдозрював в Ігорi виконавця, а не iнiцiатора всього цього заходу! Припускав же! А от зробити наступний крок – кеби не вистачило.

– Знайомтеся, – сказав Ігор, тiльки-но я зiп’явся на рiвнi. – Це Альберт, командир нашого… е-е-е… загону. Вiн з трохи дальшого майбутнього, наскiльки я зрозумiв – аж iз двадцять третього столiття. Мова сильно змiнилася, я його так-сяк розумiю, й так-сяк розумiю тебе, а Галю вже не кожного разу. Так що я перекладатиму Альберта, а ти вже передавай далi.

– А якщо з’явиться iще хтось, то далi перекладатиму я? – миттю зорiентувалась Галина.

Молодець! Бо менi на такий самий висновок знадобилося на секунду бiльше.

– Сом так, – кивнув Альберт i сховав залiзяку кудись пiд пахву. – Тепер гоу на хiл, там вармiше, там i поспiкаемо.

У принципi, було зрозумiло й без Ігоревого перекладу, але якщо мова пiде про бiльш складнi матерii, то е шанс заплутатись.

Галя секунди зо двi полупала очима (вийшло досить привабливо), але Альберт ще й рукою показав, i питання знялося.