Темна синя вода. Ручай

Утiм, за часiв моеi зрiлостi лiтературноi бiлоруськоi я вже не чув. Цiкаво, як там iз нею хоча в Ігоревому майбуттi?… Було б спитати, коли мав час та нагоду, бо зараз було вже якось не зовсiм до того.

Пiсля Альбертовоi промови всi трохи отетерiли – й ми, й переслiдувачi; Альберт постояв, задоволено посмiхаючись, а тодi коротко кивнув Галi:

– Перекладати.

Саме так – не перекладай, а перекладати. Яйкi, млеко, масло.

Галя зробила очi бiльшi за мiсцевий пiстолетний калiбр, потiм, видно, згадала старанно розробленi пiсля вимушеного купання плани, й, трохи затинаючись, але почала:

– Ми… е… мандрiвники зi Швецii…

Все-таки репетицii – велика рiч! Хоч як пояснюй акторовi роль – але поки кiлька разiв сам не повторить, поки тупо не стане в цьому кутку, щоб проказати цю фразу, а потiм у протилежному, щоб проказати наступну – не буде кiна.

Поки сам десятки разiв магазин з автомата не витягнеш – будеш тицяти пальцем мимо застiбки, хоча здавалося б, де там помилятися? Там же палець iнакше просто нема куди пхнути. Поки прийом, хай навiть найпримiтивнiший, десять разiв сам собi у руки-ноги не вкладеш – так i будеш тупцяти навпроти супротивника, а про удар я й взагалi мовчу.

Повторювати, повторювати й повторювати. І з легендою, яку слiд проказати зустрiчному патрулю – так само. Бо iнструктуй-не iнструктуй, все одно отримаеш… оце, що ми зараз отримали.

Вершники перезирнулись. Ми теж. На вiдмiну вiд попередньоi, ситуацiя була розписана в сотнях книжок, вiдпрацьована мною на численних заняттях, та й Ігорем, мабуть, теж, бо вiн зiтхнув i кинув менi: недбало, наче мова йшла про цигарку, а не про людину:

– Лiвого…

– Цо? – навiть вершник подумав, що мовлять до нього.

– Мацо, – буркнув я, хапаючи його за рукав. Спочатку була думка схопити за ногу й пiдважити, щоб гепнувся на той бiк, але, по-перше, я не знав, чи стремена не допоможуть бiдасi втриматись у сiдлi, а по-друге, навiть якщо завалю – то не варто розривати контакт. Завалив – добивай; а тут помiж нами опинився б кiнь, i хтозна, як би вiн на все це вiдреагував.

Ще вкусить. Або хвицьне. Воно менi треба?

Кiнь i справдi злякався, скинувся дибки, й цим менi допомiг, а от стремена погано себе показали. Точнiше, вершник погано себе показав, бо гепнувся разом зi мною. Важко гепнувся, аж менi у вухах загуло, а вершнику, мабуть, i зовсiм зацiпило. Кiнь мав на зрiст десь метр сiмдесят, а з такоi висоти, знаете, не всякий i стрибне вдало, не те що ребрами гепнеться.