Темна синя вода. Джерело

Товариша я, звiсно, встигну пристрелити, але хiба менi з того легше буде?

Нi. Микола пройшов кущi, анi на мить не замислившись над такою можливiстю.

Молодець.

А от за десяток крокiв стишив ходу й…

Я напружився. Перший, мабуть, теж; а сам Микола за цей час навряд чи й на секунду розслабився.

…й обережно простягнув руки до кицьки.

Та довiрливо пiдняла мордочку – мовляв, i я рада тебе бачити. Їсти не даси, знаю, але якщо захочеш погладити, то будь ласка. Я й спинку вигну, й хвостика задеру.

Микола й справдi кiшку погладив, а потiм взяв попiд черево, посадив на руки й рушив назад.

– Миколо, ти що, здурiв? – зовсiм уже сторопiлим голосом сказав навушник. – Ти що, справдi по кiшку приходив? Прийом.

– Не по кiшку, – задоволеним тоном вiдповiв Микола. – А по нашийник.

– Нашийник? – вмить змiнив iнтонацiю «перший». – А що в ньому? Прийом.

– В ньому – нiчого, – насмiшкувато буркнув мiй посланець. А от на ньому…

– Телефон! – радiсно бовкнув навушник. – Хай тобi чорт… а як ти помiтив?

– І я не помiтив, – повчально сказав Микола.

– Ну, молодець, молодець… – iнтонацiя «першого» була, однак, не захоплена, а скорiш, дуже заздрiсна. – Хоча… хвилинку! Ми ж телефон вже знаемо! Й вiн не в мережi. Нащо вiн тобi? Чи то не той телефон?

Оце був ще один небезпечний момент, i я його (ганьба!) не продумав. Лишалося сподiватися на Миколу.

– Може, й той, – не дуже уважно вiдповiв мiлiцiонер. – А може, й не той. Зараз будемо розбиратись…

Останне вiн сказав вже за рогом, за пару крокiв вiд засiдки – тепер вже не iхньоi, а моеi.

– Ну, – сказав вiн похмуро. – Принiс.

– Молодець, – щиро сказав я. – Випускай в салон.

Кицька, опинившись на крiслi, здивовано нявкнула й негайно почала обнюхувати нову мiсцевiсть. Мабуть, не дуже сподобалася, бо форкнула, стала на заднi лапки й тицьнулася мордочкою у вiкно – мовляв, а вихiд тут е?

Виходу поки що не було.

– До стiни, – сказав я, причинивши за собою дверцята.

Мiлiцiонер понуро розвернувся потилицею.

– Слухай, – раптом сказав вiн. – Не бий. У мене й так два струси було, а тепер може й третiй. Скуй кайданками, кляп устроми. А ще краще…

Вiн не договорив, бо я таки вдарив. А потiм скував кайданками й устромив у рота тугенько зiжмаканий кляп.

Як не дивно, зворотний шлях обiйшовся без жодних пригод. Може, тому, що я завбачливо вибирав транспорт – зупинив не маршрутку, а солiдний примiський автобус з не менш солiдним шофером.