Темна синя вода. Потік

За брандскугелем мала б негайно ревнути сирена, чи то пак, якийсь тутешнiй ii аналогii – дзвiн, молоток об залiзо, сурма чи щось таке; але на мiй подив, нiчого такого й гадки не мало ставатись. Жодноi метушнi на березi не чулося та не спостерiгалося, та й команда нашого суденця також не стривожилася.

Поки я думав, Ігор зробив розумнiше – спитав.

– Чого це вони вирiшили бабахнути? – кинув вiн, наче знiчев’я, персонально нiкого не вирiзняючи, але якось так хитро повернувся, що стерновий його почув, а гребцi, мабуть, нi.

– Вже спiймали, – меланхолiйно вiдповiв керманич.

Затиснув стерно пiд пахву, видобув з-за пазухи люльку, зняв з пояса шкiряний кисет i заходився ii набивати. Процедура була неспiшна, але я не встрявав з уточненнями. Сам розколеться. Дядько немолодий, поговорити, напевне, любить…

Набивши люльку, вiн старанно замотузував кисет, дiстав з iншоi торбинки кремiнь та кресало й почав висiкати iскри. Як працюе кресало, я вже бачив, а от як ним люльку розпалювати – ще нi, тому уважно спостерiгав.

– Так кого спiймали? – не витримав, нарештi, Ігор.

– Рибу спiймали.

Керманич разiв зо три смоктонув люльку так, наче бензин зi шлангочки всмоктував, але, мабуть, воно допомогло, бо запалювальний реманент сховав. Засмердiло. Жах, як засмердiло, я такого смердючого самосаду не те що не чув, а навiть не уявляв, що таке можливо.

– Рибу, кажу, митрополиту привезли. Успiння ж.

Зв’язку Успiння з митрополитом, рибою та пострiлом з мортири я не вловив, тому якусь мить полупав очима, потiм все-таки запитав:

– А стрiляти навiщо?

– Бо дивляться, де причалювати!

«Тьху!» – я мало не сплюнув зпересердя, та ще й голосно, та ще й не роздивляючись, куди саме… аж щось утримало.

Але побожне у мене ставлення до Днiпра.

Якось знайома дiвчина влаштувала менi допит. З тортурами. Розпитувала у що я вiрю, у що не вiрю; чи звертаюсь до когось вишнього за порадою, чи молюсь, коли страшно.

«Нi, – вiдрубав я, посмiявшись з останнього запитання, подумав i додав: – Але матюкаюсь!»

Довго мучила вона мене цим несподiваним тестом, а потiм прорiкла, що я таемний вiрянин, прихильник якоiсь там хитроi конфесii, якоi я й назви не чув, i наостанок розкритикувала ii як неiстинну.

Помилилась та дiвчина. Я цинiк i атеiст.