Сім’янин

– Тату, ми запiзнимось до школи, – звернувся до нього старший син, Уiл.

– Так-так, зараз встаю, снiдаемо i iдемо в школу, – сонним голосом вiдповiв Френк, – хоча татко напевне не снiдае, а лише п’е каву, – додав, поглянувши на годинник, час якого свiдчив про те, що вiн мае бути вже скоро на роботi.

– Уiле, Роне, йдiть по своi портфелi, скоро татко вас вiдвезе, – вiдiслала дiтей, щоб поговорити з чоловiком, – знову ти на диванi спав? Треба щось з цим робити, якщо не хочеш говорити зi мною, то звернiмось до професiонала, – запропонувала Меган.

– Е нi! Нi до яких психотерапевтiв я не ходитиму. Не переживай, люба, все минеться, обiцяю, – спробував заспокоiти дружину, на що вона дуже шалено вiдреагувала.

– Скоро? Вже рiк тобi сняться кошмари, вiд яких ти прокидаешся з криками або пiдскакуеш з лiжка, стiкаючи холодним потом, i говориш що скоро мине? Френку, задумайся, – цiлий рiк.

– Дай менi ще трохи часу, люба, якщо кошмари не припиняться, то я пiду до терапевта.

– Добре, а тепер снiдай, пий каву i вiдвези дiтей до школи.

– Я не встигаю поснiдати, просто вип’ю кави, мав би й так вже виiхати.

– Ну добре, випий кави й не забудь свiй обiд.

– Дякую, кохана.

Пiсля обiцянки Френка Меган почувала себе краще, напруга зникла з ii обличчя та i йому самому стало легше, знаючи, що дружина заспокоiлась. Вiн пiднявся з лiжка, поцiлував ii та пiшов на кухню, випивши швиденько каву, схопив коробку для обiду i попрямував до дверей.

– Дiти, пора iхати, спускайтеся скорiш! – покликав iх батько.

Уiл i Рон швидко спустилися вниз зi своiми портфелями.

– Не забудьте своi обiди – Меган дала дiтям по пакунку.

– Дякуемо, матусю – вiдповiли вони та побiгли навипередки до машини.

– Все, ми поiхали, люба, – промовив Френк, поцiлувавши ii перед тим, як перейти порiг.

3

Вiдвiзши дiтей до школи, вiдразу поiхав на роботу. Так поспiшав, що навiть штраф за перевищення швидкостi отримав. Перед дверима до офiсу на нього вже чекав шеф.

– Френку, ти запiзнився на п’ять хвилин, – звернувся той.

– Так, вибачте, пане Вуйле, знаете, як воно бувае… дiтей в школу вiдвести треба, на дорогах пробки, – почав виправдовуватися, але це йому як завжди не допомогло, адже Йон Вуйл був ще тим скнарою.

Звiсно нiчого серйозного Вуйл нiколи не робив через запiзнення та iншi дрiбницi, але нотацii читав довго, iнодi штрафував на невеликi суми в залежностi вiд кiлькостi вiдсутнього часу на робочому мiсцi.