Тамплієри короля Данила

Не сам я прибув до тебе.

– Не сам? – здивувався князь. – Хто ж iще з тобою? Де твоi супутники?

– Не думаю, що iхня поява звеселить твое серце, князю, – похмуро промовив Милiй.

Вiн обернувся i махнув комусь рукою. Великi дверi прочинилися, i у трапезну тихо увiйшли двое чоловiкiв. При iхнiй появi замовкли всi. Пишнi, розшитi орнаментом халати, пiдперезанi широкими поясами, гостроверхi шапки з хутра, легкi чоботи iз задертими носами i вузенькi щiлини очей на позбавлених будь якоi рослинностi жовтих обличчях.

Монголи!

Воевода Костянтин бачив, як спохмурнiв Данило Ро-манович, як стиснув кулак Лев, напевне, шкодуючи, що немае при собi меча, як докiрливо похитав головою митрополит Кирило.

А несподiванi гостi упевнено йшли вздовж столiв, за якими принишкла знать. Так iдуть господарi у своему будинку.

На два кроки вiд них простував третiй прибулець, одягнутий у монгольську одiж, але риси мав слов’янськi.

За ними двое iнших монголiв несли чималеньку скриню.

Процесiя зупинилася перед князем.

Їх роздiляв не лише широкий стiл, а, здавалося, широкий Днiпро вiдмежовував iх одне вiд одного.

Пам’ятаючи днi, проведенi у Батия, Данило хотiв пiдвестися зi свого мiсця, як тодi, два роки тому, але тут на нього дивилися його пiдлеглi, i князь опанував себе i рiвним голосом, який нiчого не виражав, запитав:

– Хто твоi супутники, Милiю?

– Посланцi хана Бату Куремса i Темуч вiтають тебе, великий князю! – сказав тлумач.

Цi слова сподобалися Даниловi, i вiн уже теплiше запитав:

– Що заставило великого хана вiдправити до мене у таку далеку дорогу своiх людей?

Тлумач почекав, поки закiнчить говорити Куремса, i продовжив знову:

– Достойнi посланцi прямували до короля Бели iз особистим листом великого хана.

Знаючи твою, князю, вiдданiсть господаревi, вони вирiшили вiдхилитися вiд прямоi дороги i висловити свою пошану до могутнього князя русiв i принести тобi подарунки.

З цими словами двое монголiв винесли наперед скриню i поставили перед Данилом, не вiдкриваючи ii.

Монголи знали, що подарунки призначенi лише для князя, тому iншим бачити iх не личить.

Данило кивнув головою.

– Подарунки прийнятi! – сказав вiн. – Запрошую вас роздiлити з нами трапезу.

Перекладач передав монголам слова Данила. Вони перезирнулися, i наперед виступив Куремса.

– Коли ти був у нас в Сараi, – сказав вiн, – ти вiдмовився пити наш кумис. Ми на тебе не образилися, бо не до душi тобi наше питво. Дозволь же i нам не пити ваше вино.