Тамплієри короля Данила

За цим знаком вiд княжичiв вiддiлилися двое незнайомцiв i пiдiйшли ближче.

Лише тепер Юрате змогла як слiд iх роздивитися. На ii обличчi швидко промайнули здивування, острах i?радiсть.

А дивуватися було чому, адже перед княгинею стояли дiти ii дядька Мiндовга – Воiшелк i Рамуне. Подив був такий великий, що вона лише спромоглася спитати розгублено:

– А що ви тут робите?

Це трохи розвеселило князя, i вiн, пiдвищивши голос, щоб почули присутнi, сказав:

– Твiй дядько зрозумiв, що його союз iз тевтонцями нi до чого доброго не приведе, лише до поневолення, як це сталося колись iз прусами, отож вiн прислав до мене сина i забажав помиритися.

А щоб нiхто не сумнiвався у його чесних намiрах, погодився вiддати свою дочку за Шварна. Отак славно, без жодного бою, закiнчився цей похiд.

У натовпi прокотився шум, у якому вiдчувалося загальне захоплення.

– Ну що ж, воеводо! – повернувся Данило до Костянтина. – Кепський, бачу, з тебе господар!

– Чому, князю? – здивувався той.

– Та тому, що тримаеш князя на площi i не ведеш у покоi, – голосно засмiявся Данило. – Невже навiть трапези не пiдготував до мого приiзду?

– Приготував, князю, – полегшено зiтхнув Костянтин. – Залишишся задоволеним!

– Що ж, веди. Отче! – звернувся Данило до митрополита. – Завтра вiдправте подячну службу за щасливе повернення, а зараз запрошую скуштувати, що Бог послав.

– Обов’язково прийду, – пообiцяв Кирило. – От тiльки вiддам останнi настанови.

– От i добре, отче! – усмiхнувся князь.

 – А ми поки що опорядкуемося з дороги.

Костянтин уклонився.

– Лазня готова.

– Чудово! – вигукнув князь. – Ходiмо, воеводо!..

Сонце вже пiдбилося височенько, коли князь Данило з жоною та з усiею челяддю з’явився у трапезнiй. Бояри i знать вже сидiли обабiч довгих, заставлених наiдками столiв. Були тут i намiсники ближчих мiст, пiдлеглих князю. Деякi з них довгий час вели з Данилом вiйну за верховенство, але були розбитi. Дехто не захотiв змиритися з поразкою: хтось утiк в iншi землi; когось князь наказав стратити.

Тi ж, хто прийшов до Данила Романовича з покутою, були великодушно прощенi й отримали землi та мiста, тiльки за умови бiльше нiколи не пiднiмати меча на брата.

Отже, держава Данила Романовича була велика i мiцна. Здавалося, немае таких ворогiв, що здатнi повалити ii, i князь мiг бути спокiйний. Принаймнi сьогоднi.

Данило i Василько сiли на чолi великого столу.