Ратники князя Лева

Вони четверо i дружинник Жирослав, що якимось чином прилучився до них, трималися разом i на першому перепочинку, коли сонце вже припiкало, а пiсля нiчноi грози повiтря нагадувало лазню. Зупинку Ратибор дозволив на березi невеличкоi рiчки, назву якоi не пам’ятав навiть всезнайко Івор.

Кожен ратник вiз у торбi, прикрiпленiй до сiдла, запас iжi, достатнiй для двох днiв подорожi. І щойно Ратибор оголосив перепочинок, воiни спiшилися, попустили повiддя, щоб конi паслися. Самi також витягли припаси.

– Не розумiю, навiщо така таемничiсть, – говорив, запиваючи кусень хлiба джерельною водою, Влас.

 – Хiба важко сказати, куди ми прямуемо?

– Якщо князь не вважае за потрiбне казати, значить, мае на це вагомi причини, – пояснив Жирослав.

– Щоб ми комусь не проговорилися? – уточнив Влас.

– Можливо…

– Та що це за мiсце таке, що навiть тим, хто iде туди, не вiльно знати про нього?

– А хто ми такi, щоб сумнiватися в намiрах князя? Не можна – значить, не можна!

– А ти хоч знаеш? – iз надiею спитав Левко.

Жирослав продовжував жувати хлiб, непомiтно скосивши погляд на Ратибора, що сидiв пiд розлогим деревом, i кивнув головою.

– Але не скажеш, – не вгавав Влас.

– Нi. Приiдемо – дiзнаешся.

Ця розмова хоч i не прояснила ситуацiю, все ж iще бiльше заiнтригувала ратникiв. Усiм хотiлося, щоб якнайшвидше настало завтра.

Але виявилося, що хтось розпорядився iнакше. Вiдпочинок уже завершувався, раптом десь злiва, куди прямував загiн, почувся невиразний шум, i два дружинники повалилися на землю iз стрiлами у горлi i грудях.

Іншi скочили на ноги саме у той момент, коли на галявину вихопилися зо три десятки озброених людей. Уже першого побiжного погляду вистачило, щоб зрозумiти: до елiти воiнства нападники не належать. Це iх i згубило. Подорожнi недаремно були вибранi самим князем. Хоча на одного випало по два нападники, майстернiсть ратникiв не йшла нi в яке порiвняння iз засiдкою. Ратники вiдбивалися лише якийсь час, потiм смiливо перейшли у наступ.

Зустрiвши вiдсiч, на яку й не сподiвалися, розбiйники поспiшили втекти, залишивши мертвими десь iз дюжину своiх товаришiв.

Серед ратникiв втрат не було, лише один дружинник отримав поранення шаблею в плече.

– Хто то був?

Це були першi слова, якi сказав Влас. Досi всi билися мовчки, неначе боялися, що зайвi розмови можуть зашкодити.

Ратибор витер меча об одiж нападника, заховав у пiхви, пiдiйшов до двох дружинникiв, що схилились нерухомi.

– Мертвi, – констатував вiн.