Мій друг Франц Йосиф

Якщо це вас не обтяжить, то я чекатиму вас завтра у себе. Ви не вiдмовитесь пообiдати зi мною?

– Вважатиму за честь! О котрiй?

– Вам буде зручно о четвертiй?

– Цiлком, – вiдповiв Людкович, i цiеi митi дверi ложi знову вiдчинилися.

У ложу в супроводi Карла Людвiга зайшла молода жiнка, у котрiй я упiзнав одну з актрис, що грали у недавнiй виставi. Тодi вона була недалекою простачкою, тепер же перевдяглася i повнiстю преобразилася. Їi свiтле волосся, що виглядало таким звабливим на сценi, тепер було зiбране i визирало з-пiд елегантного капелюшка.

– Дозвольте вiдрекомендувати вам, шановна панi Малгожата, мого друга Максимiлiана Рутецького, – представив незнайомку Карл Людвiг. – З паном Людковичем ви знайомi. А це, Максимiлiане, провiдна акторка театру, в якому ти зараз перебуваеш, Малгожата Серватка.

Я елегантно вклонився i поцiлував простягнуту кисть.

– Менi було приемно, коли ерцгерцог повiдомив мене, що зi мною хоче познайомитися його друг, – говорила Малгожата.

Вона сiла у запропоноване крiсло, почекала, коли це зробимо ми.

– Я просто хотiв висловити свое захоплення вашим талантом, панi Серватко, – вiдповiв я, бо треба було щось сказати.

Чесно кажучи, зараз у мене не було жодного бажання не те що розмовляти з кимось, а просто перебувати тут. Подii дня, що закiнчувався, стомили мене, а наступнi обiцяли бути не менш напруженими.

– Просто Малгожата, – поправила жiнка.

– Вважатиму за честь!

Розмова й далi протiкала у такому нi до чого не зобов’язуючому тонi, який, однак, скоро почав усiх гнiтити. Було помiтно, що це нiкому не приносить задоволення: менi через втому, самiй Малгожатi, напевне, через таку ж причину, детективу Людковичу через усвiдомлення того, що вiн почувався не у своiй тарiлцi. Зрештою, Карл Людвiг зрозумiв, що потрiбно якось виходити з непевного становища.

Так ми попрощалися iз чарiвною актрисою, давши один одному слово iще зустрiтися при нагодi.

Ерцгерцог спочатку вiдвiз мене додому, затим вiдправився до полiцii, куди попросив його доставити мiй новий знайомий. Чи були цього дня iще справи у ерцгерцога Австрiйського Карла Людвiга, я не знав.

Стомлений днем, що минав, я ледве дiстався до лiжка i миттю заснув мiцним, без сновидiнь сном.

Снiв я вже не бачив рокiв п’ять.