Мій друг Франц Йосиф

– Виправимо! – пообiцяв я. – А до того часу я хотiв би мати списки представникiв рiзних громад мiста.

– Їх доставлять до твого помешкання.

– Я зупинився…

– Я знаю, де ти зупинився! Невже ти гадаеш, що за два роки перебування у цьому мiстi я не завiвся потрiбними знайомствами?

– Тодi у мене до вас iще одне прохання!

– Уважно слухаю! – з готовнiстю сказав Карл Людвiг.

– Менi потрiбен офiцер кримiнальноi полiцii, який може допомогти у цiй справi.

– Будь-який?

– Ви правильно розумiете: не будь-який.

Карл Людвiг хитро примружився.

– Тобто такий, хто мае власну думку? – припустив вiн.

– Ви напрочуд здогадливi, ваша iмператорська величносте!

– Є у мене такий! Щоправда, у нього е одна особливiсть.

– Прошу?

– Саме через цю особливiсть вiн не у ласцi у бургомiстра. Свого часу вiн близько приятелював з епископом Яхимовичем.

– Не розумiю, – признався я. – Хто такий Яхимович?

– Колишнiй голова забороненоi Руськоi ради.

Я почав розумiти стурбованiсть ерцгерцога.

– Тобто вiн русин? Чи то пак украiнець? – запитав я.

– Вiрно. Це тебе не лякае?

Я знизав плечами.

– Анiскiльки! Прошу врахувати, що я сам наполовину русин, хоч вважаю себе австрiйцем. От тiльки…

– Що?

– Якщо виявиться, що до замаху на цiсаря причетнi його спiввiтчизники, чи не стане це на завадi чесному розслiдуванню?

– Заспокойся! Для пана Людковича насамперед важлива справа, а вже потiм кровнi зв’язки.

– Тодi я хотiв би з ним зустрiтися! – вирiшив я.

– Немае нiчого неможливого! Сьогоднi ввечерi у театрi Скарбека[6 - Театр iменi Марii Заньковецькоi.] ставлять «Ілюзiю життя». Ця драма користуеться успiхом ще вiд часу прем’ери. Хочу вiдзначити, що тут ставлять недурнi вистави.

– Дякую за запрошення, ваша iмператорська величносте, але боюся, що сьогоднi я неспроможний оцiнити навiть найвишуканiший виступ. Надто стомився у дорозi.

– Розумiю, – з готовнiстю вiдказав Карл Людвiг. – Тодi запрошую на завтра. Йтиме не «Ілюзiя», лише «Шлюби панськi», але i там закручена iнтрига.

І хитро подивився на мене. Мене це розсмiшило. Я пiдвiвся.

– Здаюсь, ваша величносте! Дозвольте вiдкланятися, щоб встигнути привести себе до ладу.

Ми домовилися, що ерцгерцог заiде за мною о сьомiй, а перед тим домовиться з поки що незнайомим менi офiцером кримiнальноi полiцii.

Коли я виходив з будинку на вулицi Нижнi Вали, Конрад уже чекав на мене.