Посол Царя Царів

Я вирвав з землi шаблю – i ледве встиг пiдставити голомень пiд рубячий удар довгого кривого кинджалу. Брязнуло – куди тому дзвону. Одночасно почувся iнший трiск – я спробував вистрелити зi спареного пiстоля, проте – вiчне прокляття колiсних замкiв – лопнула пружина. Я вдарив ногою, точнiше ренчонгом, i зворотний удар перетворив мене на м’яч (вiд переломiв знову порятував колет) i ляснула тятива – Анхелiка зумiла вистрелити з арбалету. Нападник заволав диким, нелюдським голосом.

Оскiльки вiдстань була нiкчемною, то стрiла пройшла наскрiзь.

– Нiчого, Анхелiка, все добре. Головне, що ми живi.

Фiлiпа, що вибiгла з будинку, обпекла нас поглядом – вона що, ревнуе? Тiльки хай не каже, що закохалася з першого погляду. А от що дивиться на молодого, як на свою власнiсть – то це так.

– А це таки даос. Точнiше, той, хто жив тут пiд видом даоса, я його раз бачив.

Це Ден внiс яснiсть.

– Тепер, гадаю, ми можемо взяти деякi з його речей. Перевдягнути iх – дiйсно, сукнi жiнок в жахливому станi – i там я знайшов аж сто лян срiбла.

– Так, китайцi розплачуються, головним чином, срiблом на вагу. Лян – це бiльше, як тридцять грамiв срiбла.

…Коли Ден замiнив мне, а я лiг рядом з Фiлiппою (даос спав на циновках), та щось пробурчала про «твою вiконтесу», але, коли я просунув плече пiд ii голову та почав гладити волосся, заспокоiлася.

Наш взвод снiдае, хлопцi кепкують з мене, бо вночi я стрiляв на шум, а там нiкого не виявилося, лейтенант мляво захищав мене, мовляв, краще пiдняти зайву тривогу, анiж всiм загинути.

І раптом ми почули шум танкiв. З пiвночi. Займаемо оборону! І виходить колона танкiв… Всi пiд триколорами. Це останне, що я пам’ятаю…

* * *

Вранцi Ден вже був готовий до походу, причому кiнь був осiдланий, за поясом в нього була сокира – стара, щербата та заiржавлена, лжедаос дрова нею рубав, а в руцi – шматок бамбуку, один кiнець зрiзаний навкоси.

– Я поiду, куплю коней, –  ага, все правильно, – у цi смутнi часи людина, яка взяла з собою сокиру та бамбуковий посох, яким, до речi, й колоти можна – вона не викличе великих пiдозр. На вiдмiну вiд чоловiка зi справжньою зброею.

– Залишайся тут.