Посол Царя Царів

У няочун – приклад вигнутий, щоправда, не так, як у сучасних рушниць, але, коли я поклав ствол на перехрестя шпаги, опустився на одне колiно, то мушка опинилася на однiй лiнii з оком. (Взагалi китайцi обходяться без мушок, однак Клаус вiднiс куплену для мене рушницю до голландського майстра, i той мушку приладив).

Поки що, однак, я не бачив, куди цiлитися – рiчкою, яка вiдкрився перед нами, нiхто не рухався. І перекинутим через неi мостом – також. Але Ден, який, замiсть пiдставки пiд свiй мушкет використав гiлку, вперто цiлився у чагарники при самiй дорозi.

Чагарник, в якому сховатися можна було лише лежачи. Несподiвано з-за повороту дороги показалися люди.

Перша група – п’ять чоловiк… Іспанцi. Серед них одна жiнка. Кожен закутий у кангу. Канга – це двi дошки, в кожнiй з яких по три половинки отворiв. У них вкладають шию та руки та замикають на замок. Не заздрю iспанцям, особливо – жiнцi, який чоловiки не можуть навiть допомогти. За ними – охорона, чи то воiни, чи то якась полiцiя, бiльшiсть озброена списами, а двое з шести крiм списiв, несуть луки.

Так що не втечете, стрiла дожене.

Раптом, коли ув’язненi вже вийшли на мiст, щось ляснуло, свиснуло – i одного з лучникiв наскрiзь прошила стрiла. Арбалетна. Охоронцi, вiддамо iм належне, реагували правильно – прикрившись щитами та виставивши списи, кинулися туди, звiдкiля прилетiла стрiла. Це був единий шанс, бо арбалет не можна швидко перезарядити, а, якщо там е лучники, то менше, анiж на двадцять метрiв, з луку нiхто не стрiляе.

З кущiв пiднялися четверо – трое йеттi та китаець з шаблею. Я вистрелив у китайця i не промахнувся. Але якраз тiеi секунди трое волохатихтих велетiв зчепилися з охороною. Важкi палицi ламали бамбуковi списи…

Ден, побоюючись стрiляти (з мушкету вiн ризикував попасти в своiх) кинувся на допомогу, я, було, за ним, i так би й загинув, якби менi дiйсно було б шiстнадцять. Але, оскiльки менi значно бiльше, я схаменувся, поставив рушницю вертикально, затис приклад ногами, вихопив з поясу-патронташу паперовий набiй, рвонув його зубами, висипав порох у дуло, водночас другою рукою достаючи кулю, загорнуту у пластир – тобто шматок натертоi салом ганчiрки, i прийнявся заштовхувати його шомполом у ствол.

Тут важливо було, з одного боку, його втиснути якомога сильнiше, так, аби порох аж спресувався, з iншого – як надавиш сильнiше, буде на кулi вм’ятина – з трьох крокiв у слона не влучиш. Потiм я скинув рушницю на мiсце.