Адеман. Орбітальне фентезі

Триокий пiдморгував i лiчив секунди на червоному, рука стискала дитячу, думки звузились до одноi широкоi смуги. Тiльки спинившись, зрозумiв, якого «гома» бачила моя фантазерка.

– Соломiе, – суворо зиркнув я тодi з висоти дорослого довбня, – ми домовлялися.. Будеш годувати своiми «гомами» старих тiток у дворi, i я забороняю тобi вигадувати небилицi, – сказав, як вiдрiзав.

Соля тодi притихла i решту дороги тихо скулила, як собача, вперто не бажаючи визнавати себе брехункою. За вечерею вона знову завела свою пiсню про «гома», але тодi я, ситий та щедрий на увагу дослухав ii дитячу фантазiю до кiнця.

– Дiтки спали, i Генiя Йосавiна спала, а я не хотiла. Вiн на пiдконик вилiз i казе, ти – чемна i менi подобаiся, будес менi слузити, а я… – не буду, а вiн – мiсок розязав i сховався, i …сьо.

– Не вiр, доцю. Гоми – це порода жадюкiв. – широко витрiщалась на нас обох Юлька. – Грошi торбами таскають, та не в сiм’ю, а все у фонди якiсь фейковi.

– Чого ти знов починаеш.. Чи вважаеш, що ii фантазiя цiлком безпечна? – настрiй мiй здмухнуло кухонним рушником, а крутиголовка у своему польотi нас не чула i вела свое:

– А, се казе.

., – сьорбнула свiй гарячий шоколад i облизала верхню губу, намагаючись дiстати язиком до носа, – осiнню на листя плийду i до себе забелу…

Гiрка правда трiснула плиткою у тому мiсцi, де розбилося блакитне горнятко iз Олафом.. i змiшався молочний шоколад iз сiллю правдивих слiз.

Солька загинула через кiлька мiсяцiв, в листопадi, на килимi iз мокрого асфальту i кленового листя.

. Їi черкнуло фургоном швидкоi, коли вона випурхнула на свiтлофорi iз фокус-салону, щоб рятувати голуба. Автоблокування.. дверей у тестовому режимi витримало перевiрку. Убивцею був я.

Згущенi у темних фарбах спогади спершу пливли, наче чорно-бiлий фiльм. Далi стали на паузу, випали в осад i розповзлись лiтерами. Тiльки зараз у паралелях мiж старими днями я запiдозрив пiдставу. Раптом увiмкнулося штучне сонце, щоб освiтити деталi, якi були колись нiкчемними домислами.

Я дивився на предмет i не помiчав його рухомоi тiнi, бачив явище, але не послiдовнiсть подiй, аналiзував ситуацiю, iгноруючи дрiбнi подробицi.

Там, в iншому свiтi, мала щебетуха, не знаючи усiх премудрих дорослих речей, ледь навчившись складати речення, зумiла без остраху осмислити знакову мову iстоти, що вилiзла бозна з якоi нори. Очевидно, щоб заговорити iз подiбним «гомом», слiд таки вимкнути опiреного самодура.