Будинок на Аптекарській

Насправдi Ляна думала про iнше: якщо перевести справу в онлайн, то можна буде займатися всiм цим прямiсiнько з Киева i не сидiти у Хмельницькому. Так вона змогла б швидше повернутися додому i ii б не мучила совiсть, що закрила справу, яку iй залишив тато.

Нiколай iдею сприйняв добре i пообiцяв допомогти з описом кожноi речi.

Почалася робота: Ляна завела сторiнки магазину в Інстаграм i Фейсбук, фотографувала антикварiат, викладала в мережу i паралельно поширювала пости на тематичних форумах. А ще проходила кiлька курсiв iз продажiв у мережi.

«В iнтернетi вас зустрiчають по нiку», – казав котрийсь iз них. Але Ляна, коли рееструвалася, над цим довго не думала – назвалася просто «Антикварка».

Справа повiльно, але закрутилася. Першi невеликi замовлення з’явилися за кiлька днiв, i до Ляниного маршруту дiм-магазин-дiм додалося ще крихiтне вiддiлення «Новоi пошти». У котрийсь iз днiв оператор у вiддiленнi розкрив ii паспорт i здивовано пiдвiв погляд:

– Ляна? Не може бути!

Дiвчина хвилину-двi вдивлялася в обличчя молодого чоловiка.

– Дiмон! – схопила його за руку, нiби злякалася, що вiн втече. – А я недавно про тебе згадувала!

– Нiчого собi, – молодий чоловiк роздивлявся Ляну з нiг до голови. – Якби не прiзвище та iм’я – я б тебе не впiзнав. Це ж якi ми малi були, як ти поiхала! Дивно, що ти мене пам’ятаеш.

– Пам’ятаю, як ти з будiвельного крана менi злiзти помагав.

– Як би я не помiг? Я ж у тебе закоханий був.

Ляна опустила очi, а Дiмон навiть не вiдвiв погляд.

– Я й не знала.

– Слухай, а давай ввечерi – на каву? – чоловiк окинув оком чергу, що встигла зiбратися за Ляниними плечима.

– Давай. Бо менi тут i поговорити нi з ким.

Ляна помахала Дiмону «па-па» i вийшла на вулицю. Вже у самому пiд’iздi згадала, що навiть не залишила йому свiй номер телефону. Отже, сьогоднi кави не буде. Доведеться завтра зайти знову. І хто знае, чи ще потрапить на Дмитрову змiну.

Надвечiр задзвонив мобiльний.

– Ти готова? – почула в слухавцi голос Дмитра. – Я вже у дворi.

– І як ти дiзнався мiй номер? – едине, що здогадалася спитати.

– Ну ти смiшна. Це ж Нова пошта. У нас е вся база.

Надворi вечорiло, Ляна знайшла у валiзi байкову сорочку й накинула на плечi – iхала вона сюди на два-три днi, тож про те, щоб взяти трохи одягу, не подумала. А щодо теплого – й поготiв. Ще трохи – i доведеться влаштувати собi шопiнг на мiсцевому ринку.