Будинок на Аптекарській

Жiнка послухалася, але навiть звiдти бачила, як Людвiг подякував коротким кивком голови i, не сказавши нi слова, вiдтягнув сина у льодовню.

Служивий ще довго вибачався i кланявся. Михайлинi аж оскома щелепу звела, так неприемно було вiд того пiдлабузництва.

Михайлина помiтила, як опустилися вiд невидимого вантажу його плечi.

У Гречанах, селi бiля Проскурова, хазяйнував такий собi помiщик Нахiмов. Вiн був затятим противником вживання алкоголю i виставив на дорозi до села спецiальних вартових, якi мали не пускати туди людей напiдпитку.

– Може, у вiйсько його? – до трав’яноi кiмнати долинали звуки муштри солдат пiхотного полку, що тепер був розташований зовсiм поруч, на сусiднiй хлiбнiй площi. Людвiг прислухався до офiцерських команд, якi губилися у звуках чобiт, що ляскали по болотi.

– Краще тримай його бiля себе, – пiдняла очi на чоловiка Михайлина. – Може, навчиться чого мудрого.

Людвiг задумався:

– Твоя правда. Здаеться, я знаю, що з ним робити.

Вже за кiлька днiв обидвое чоловiкiв, пiзно ввечерi, одягшись у найкраще, що було вдома, вийшли з будинку. Повернулися над ранок. Куди ходили й навiщо – годi було й питати: Людвiг або вiджартовувався, або сердився.

– Краще займайся домом, – сказав якось зопалу, коли походеньки повторилися й Мiся наважилася про них спитати.

«Невже таки iнша жiнка?» – неприемно стиснулося серце у Михайлини.

З того часу Стефан змiнився – його бiльше не бачили в гуртах, що були завсiдниками сусiднiх ресторанiв чи простiших пивничок, хлопець з головою поринув у фiнансовi справи батьковоi аптеки та нерухомостi, яку той встиг надбати за життя i тепер ii винаймали у нього за грошi.

А Михайлина, затамувавши в серцi образу за слова про те, що мае займатися домом, взялася вчитися. Хiба даремно вона була кращою ученицею гiмназii, втiхою батькiв? Хiба не вона ночами сидить iз трьома старшими дiвчатами i допомагае iм зрозумiти науку? А тепер – дивитися за домом?

Із завзяттям гiмназистки жiнка взялася за фармацевтику i травництво.