Будинок на Аптекарській

Хiба Стефан, як завжди, випробовуе його терпiння своiми витiвками, але хiба сам Людвiг у дитинствi та юностi не був таким самим збитошним, як тепер його найстарший син? Справа за малим – збудувати новий дiм, такий, щоб йому заздрили навiть через роки. Не гiрший, нiж у сусiда Маранца. Та кращий, нiж у Маранца, – посмiхався сам до себе Людвiг. Його будинок буде особливим.

План дому був уже готовий, залишилося головне – взятися до роботи. І зробити все так, щоб нiхто не здогадався про його особливiсть, про таемницю, яку Людвiг з товаришами надумали там сховати.

Для цього сам Давид Нiренберг, будинок якого був по сусiдству, виписав з чужого мiста доброго архiтектора, який трохи «пiдправив» уже готовий план будiвлi.

Людвiг з таким натхненням взявся до будiвництва, що це навiть лякало Михайлину. Дуже швидко до неi дiйшли чутки, що ii чоловiк платить будiвничим значно бiльше, нiж iншi господарi. Таке марнотратство було йому непритаманне.

– Тобi не здаеться, що ти надто переймаешся новим домом? – наважилася якось поговорити про це з чоловiком.

Однiею рукою заколисувала малу Гелену в великiй дубовiй колисцi, iншою – гладила пишне ледь сиве волосся чоловiка, що лежав на ii колiнах i про щось думав.

– Наш будинок мае бути найкращим. Я хочу бути впевненим, що його збудують на совiсть.

Михайлина вдивлялася у чорнi, як i колись, очi коханого: про що вiн мрiе? Де пропадае останнiм часом iнколи до глибокоi ночi? Невже iнша жiнка? Може, спитати про це прямо?

Михайлина обсмикнула сама себе: дурна, чоловiк стараеться ради неi та дiтей, працюе, засiдае в думi, а вона вигадуе дурне.

Обережно поцiлувала в чоло спочатку доньку, а потiм Людвiга – двi своiх найбiльших любовi.

– Знаеш, Мiсю, народивши Гелену, ти народила мене нового, – глянув у ii очi так, що запекло щось всерединi. – Заради вас я маю бути кращим.

Чи варто казати, в якiй любовi i розкошах купалася мала? З самого малку iй, як i старшим сестрам, справляли сукнi у найкращих модисток, а тканину для суконь купували не абиде, а в магазинi Епштейна на Кам’янецькiй.

Новий будинок рiс день за днем. Людвiг особисто контролював кожен крок. Навiть цеглу та черепицю сам вибирав у Шльоми Гальперiна, купця, що тiльки-но вiдкрив завод на Кам’янецькiй. Його цегла вже встигла прославитися доброю якiстю.

Лише за рiк Михайлина разом iз дiтьми перебралася до простороi оселi.