Будинок на Аптекарській

– Це добре, – ледве посмiхнулася Михайлина, – через торговцiв, що приiздять зi всiеi губернii, тут часом бувае так гамiрно. Так добре, що наша Євка, – кивнула головою на пройму дверей у сусiдню кiмнату, де молоденька дiвчинка-служка накривала на стiл, – знае совiсних перекупок, в яких завжди можна купити найкраще.

– Облиш, – навiть не глянув у той бiк Людвiг, – ми достатньо заможнi, щоб купувати iжу в магазинi.

Михайлина пiдiйшла до чоловiка i взялася затягувати шнурiвку на його жилетцi:

– Заможнi, але не марнотратнi.

– Ото вже ця твоя м’якосерднiсть! Всiх би жалiла, всiм нужденним би помагала, – чоловiк розправив плечi, щоб перевiрити, чи не затiсно зашнурована жилетка. На вулицi вже було досить тепло, але сьогоднi – засiдання мiськоi думи, тож вимагалося одягтися по модi. Єдине, чого не мiг терпiти Людвiг i iгнорував всiма силами, – цi сучаснi короткi штанцi, якi перетворювали поважного чоловiка на пiвня на худих ногах.

Михайлина подала Людвiговi сюртук iз по-модному пришпиленим на грудях ланцюжком.

– Я не хлопчик, щоб обвiшуватися цяцьками, – майже зiрвав з поли шпильку.

– Ти не хлопчик, – спокiйно повторила за ним Михайлина, взяла шпильку з його долонi й причепила туди, де та щойно була, – але всi в мiстi мають бачити, що можеш собi дозволити найкращу модистку.

– Або молодшу за себе дружину, – крикнув iз сусiдньоi кiмнати двадцятирiчний Стефан.

Хлопець – син Людвiга вiд першого шлюбу – вiдверто недолюблював мачуху, значно молодшу за батька. З Людвiговими трьома доньками було легше – дiвчатка горнулися до жiнки, як до рiдноi, а от Стефан не пропускав нагоди зробити iй якiсь збитки.

Михайлина пiдiйшла до чоловiка ззаду й обiйняла, поки той не встиг розiзлитися на сина:

– Пусте, – шепнула йому на вухо, – не зважай.

Поки Людвiг защiпав сюртук i зав’язував на шиi стрiчку метеликом, Михайлина сильнiше притислася до його спини й милувалася в дзеркалi тим, що бачила.

Людвiгу вже було майже шiстдесят, але сивина лиш ледь-ледь посрiблила скронi. Невисокий, проте досi стрункий чоловiк дивився перед себе гострим поглядом чорних, як нiч, очей. Пригадала, як злякалася його, коли побачила вперше.