Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні

Бася з Гошею привезли старi килими, диванчик з дачi, телевiзор, квiти й дерева, тому що китайськi троянди бабусi виросли вище голови, i розставили це по всьому вiддiленню.

– Слухай, супер! – здивовано констатував Орест, оглядаючи сусiдський ремонт.

– А ти чого собi не поновиш свiй радянський каземат?

– Та якось в голову не приходило, – чесно зiзнався патологоанатом, – Все чекаемо, коли головлiкар призначить ремонт.

– Ой, чого iх чекати?

– Та якось не хочеться своi кровнi вiддавати за ремонт…

– Та ти чого? Зробиш добре ремонт – рокiв п'ять, а то й бiльше будеш вiдмiнно себе почувати! Адже ти ж тут пiвжиття проводиш! Хiба ти не вартий того, щоб створити собi гiднi умови?

Орест погодився, що новий сусiд мав рацiю.

За кiлька днiв все вiддiлення було не впiзнати. Головний лiкар Михайло Іванович, зайшовши перевiрити, як влаштувалося вiддiлення СМЕ, був убитий наповал iнiцiативою спiвробiтникiв облаштувати тепер зразково-показовi вiддiлення.

– А от на облаштунок моргу ми попросимо Вашоi допомоги, – твердо сказав начальник СМЕ, – Нам потрiбнi хоч кiлька морозильних камер.

– Ой, просити щось Ви можете, але все залежить вiд мера. Дасть фiнанси – немае питань. Тiльки вiн нам не сплатив навiть ще обладнання для реанiмацii, хоч i обiцяв рiк тому.

– Нумо борiмось!

– Яким чином з ним боротися? Пробували, марно.

– Це тому, що у Вас не було експертизи. А тепер ми маемо ефективнi засоби для боротьби.

– Якi це? – пiдозрiло примружившись, запитав головний лiкар.

– Поки що не розкриваймо нашi секрети. Пiдiмо спочатку законним шляхом: закидаемо його проханнями.

– А Ви пропонуете незаконнi шляхи вирiшення? – сполошився головний.

– Нi-нi! – заспокiйливо замахав руками Демчин, – Скажiмо, просто екстремальнi.

Борисов неодмiнно покрутив головою i пiшов до себе, будуючи припущення, якi ж методи боротьби передбачае ризиковий судмедексперт. Але, оскiльки Демч був непередбачуваним товаришем, то i прочитати його думки виявилося неможливим.

Отже, нове вiддiлення запрацювало. І Орест тепер з подивом констатував, як же мало вiн знав ранiше про роботу експертiв.

У коридорах постiйно хтось сидiв, ходив, скаржився, сподiваючись зустрiти спiвчуття… Інодi люди не сидiли в черзi, а стояли бiля вiкон, задумливо роздивляючись лiкарняний сад, або дивувалися величезним китайським трояндам бабусi Болеслави.