Пустоцвiт

Незабаром екiпаж стишив хiд, потiм зовсiм зупинився. Вiзник моторно зiстрибнув з козел, висунув маленьку сходинку, розкрив дверi карети.

– Виходьте, пане, – запросив вiн Теплова. Той вийшов першим i допомiг вийти Кирилку. Однак не встиг юнак ступити на землю, як переживання, нагромадженi за цей незвичайний день, i ковток свiжого лiтнього повiтря пiсля спертоi атмосфери задушливих екiпажiв зробили свою справу: в головi запаморочилося, колiна пiдломилися… Григорiй спритно пiдхопив юнака й понiс до будинку, iз хвiртки якого назустрiч iм уже бiгла схвильована Гафiя, ще бiльш постарiла, але все така ж невгамовна, як i в молодостi.

– Ой, та що ж це таке сталося з дитятком? – зарепетувала вона. – Неси його, Гришутко, до будинку, я там уже послала. Вечеряти давно пора, я щойно шанежки спекла та паски, та й молочка парного для тебе, Гришутко, приготувала – все, як ти любиш! І груздочки солоненькi… Усе це на столi! І ягiдки теж. Нехай небагато, але зiбрати встигла: очi у мене вже слабшають…

– Не хвилюйся, тiточко Гафiе, головне, щоб голова вцiлiла та руки-ноги на мiсцi були, а решту ми поправимо.

Вiрно?

– Вiрно, Гришутко, вiрно!

Кирилка внесли в затишну кiмнатку, роззули й поклали на лiжко. Гафiя принесла кухоль парного молока, яке юнак з жадiбнiстю випив i одразу ж мiцно заснув, зовсiм по-дитячому пiдiткнувши пiд щоку стислий кулак.

Наступного ранку Теплов прокинувся пiзно й насамперед попрямував на кухню. Зрозумiло, Гафiя порпалася бiля палаючоi печi. На столi вже рум'янилося блюдо пирiжкiв з капустою та грибами, був тут i глечик парного молока.

Григорiй узяв пирiжок, налив молока в кухоль, але перш нiж вкусити настiльки улюблений простецький «снiданок вiд тiточки Гафii», запитав:

– А той що, невже спить дотепер?

– Якщо ти Ванюшку-вiзника маеш на увазi, то вiн на самому свiтанку пiднявся й назад виiхав, – Гафiя повернула до Григорiя розпашiле вiд грубного жару обличчя. – Родина у нього, сам знаеш.

– А Кирилко?

– Цей надворi дрова коле.

– Невже? Ото добре! І як вiн?

– Ледве за стiл посадила, – посмiхнулася Гафiя, – та ледь змусила цього сiромаху хоч щось перехопити! А опiсля одразу ж надвiр помчав дрова колоти.

І звiдки в нього тiльки сили?! Вчора непритомнiв, сьогоднi майже нiчого не поiв, а вже цiлу годину працюе… Ти не сердься на нього, Гришутко, по всьому видно, хлопчина гарний, ласкавий… А хто вiн такий, до речi?

– Та так собi… майбутнiй царевич! – пожартував Теплов. Гафiя подивилася на вихованця несхвально.