Справа зниклої балерини

Тарас Адамович узяв конверт зi столу i сказав:

– Почекайте.

Повернувся в будинок, щось швидко написав на аркушi паперу й винiс на веранду. Гостя сидiла так само, як вiн лишив ii: пряма спина, трохи нахилена вперед голова, напружене обличчя.

– Тримайте, – простягнув iй аркуш.

– Що це? – запитала вона тихо.

– Прiзвища слiдчих. Не колишнiх. Вони зараз працюють у розшуковiй частинi, це хорошi слiдчi.

Вона мовчки взяла папiрець, пiдвелася. Ковзнула поглядом по його обличчю, кивнула.

– Дякую, – сказала рiзко, нiби кинула образу.

Розвернулась i завмерла на краечку веранди.

– Це хорошi слiдчi, – впевнено мовив вiн.

– Але не найкращi, – вiдповiла вона й рушила стежкою до виходу. Знов дзеленькнув трамвай, йому у вiдповiдь каркнула ворона, а потiм рипнула хвiртка. Сестра зниклоi балерини розтанула за парканом у теплому повiтрi пiсляполудневоi пори.

Тарас Адамович опустився в крiсло, акуратно розiтнув ножем конверт другого листа. Це не в його правилах – вiдкривати наступний лист, доки не прочитано попереднiй, але вiн чекав на пояснення вiд давнього друга.

Сильвестр Григорович повинен був якось виправдати свiй необережний вчинок.

Розгорнув лист i остовпiв. У ту ж мить вiдчув жар у руцi, подивився на неi й зiгнав осу, що вкусила його. Знову подивився на аркуш. П’ять речень. Усього п’ять речень вiд того, хто зазвичай не мiг утриматися вiд багатослiвних послань! Привiтання. Прощання. А мiж ними – жодних виправдань чи вибачень.

Дорогий Тарасе Адамовичу, з болем у серцi вiдкладаю нашу партiю до кращих часiв.

Розумiю, що зараз Ви не матимете часу вiдповiдати менi, адже займатиметесь складним розслiдуванням. Сподiваюсь, Ваш гострий розум допоможе розгадати таемницю, яка тривожить нашi серця, i зникла дiвчина повернеться додому, до сестри, яка любить ii та хвилюеться за неi.

Скреготнув зубами, вiдклав листа. Настрою братися за iнший – вiд войовничого француза не було. У такому станi наробить помилок, вiдправить суперниковi необережний хiд, який спричинить радiснi вигуки мосье Лефевра.

C’est magnifique! – писатиме вiн у наступному листi, примушуючи суперника визнати поразку. Балерини не зникають надовго. Не варто турбуватись.

Тож, прихопивши на кухнi нiж, вiн повернувся до кошикiв з яблуками.

Etes-vous un lache?[3 - Еtes-vous un lache – ви боягуз? (фр.).] – нiби почув запитання вiд мосье Лефевра. Вiдiгнав думки як нав’язливих ос, узяв до рук яблуко.

Театри. Слiд було б iх заборонити. Надто багато клопоту. Постiйна метушня.