Справа зниклої балерини

Не пронизували болiсним поглядом синiх очей. Не говорили тремтячим голосом «колишнiх слiдчих не бувае». Бувають. Мосье Лефевр – теж колишнiй слiдчий. C’est magnifique вiн писав не тiльки про балет чи мазагран, але й про свое рiшення пiти з полiцii.

Тарас Адамович стомлено прикрив очi, згадуючи свiй останнiй день на службi. Його вiтали, з ним прощалися. Подарували навiть iменний годинник, хоч гравер i припустився помилки, вигравiювавши замiсть «Галушко» – «Галушка». Тарас Адамович не образився, але годинника не носив, приховавши його глибоко в шухлядi.

Так само зачинився вiд метушливого Киева у своiй садибi-фортецi зусiбiч оточенiй надiйними яблуневими мурами. Облаштовував глибокий, викопаний ще дiдом льох, обробляв город та сад. Консервував томати навiть тодi, коли у вереснi 1911-го пролунав пострiл в оперному театрi – минув тiльки рiк, як слiдчий Галушко залишив службу. Театри… Ох, цi театри.

– Ви не допоможете менi, – не запитала – констатувала дiвчина.

Що тут скажеш?

– Колишнi слiдчi бувають, Мiро.

Вона повiльно похитала головою.

– Менi не допоможуть у полiцii.

– Я можу дати вам iмена слiдчих розшуковоi частини…

– Не треба, – гiрко кинула вона.

Краем ока вiн знову побачив ворону, що уважно спостерiгала за ними з дерева.

Дiвчина пiдвелася.

– Лист, – мовила вона i витягла iз сумочки паперовий прямокутник. Поклала на стiл. – Сильвестр Григорович просив вам передати.

– Дякую, – спокiйно мовив господар.

– Розумiете, – раптом сказала вона, – я зайшла в гримерку за кiлька хвилин пiсля того, як Вiра зiйшла зi сцени, однак там ii не було… – здавалося, що вона от-от заплаче, але дiвчина знову стрималась.

Надто багато запитань. Треба було б спершу вивчити примiщення театру, розпитати можливих свiдкiв, поговорити з балеринами. Усi вони frivole, але мають знати, з ким могла зустрiчатися Вiра Томашевич. У мiстi багато iноземцiв, бiженцiв, тих, що втекли вiд вiйни й приiхали розважитись у гостинний осiннiй Киiв. Мiсто, що пахне яблуками й дзеленчить трамваями навiть уночi: тодi вони возять поранених та вантажi для армii.

Тепер на столi два листи – незакiнченi партii. На подвiр’i – кошики з яблуками, над якими кружляе армiя ос. У повiтрi – павутиння й теплi сонячнi променi. У таку киiвську осiнь хочеться слухати романси зi старого грамофона на верандi й нарiзати фрукти тонкими скибками. Привести до ладу колекцiю листiвок – вiн зовсiм ii занехаяв у гарячий час збору врожаю.