Справа зниклої балерини

Імператорський зв’язаний чай

Вiн читав цю газету давно й регулярно – з 1913-го, коли на ii сторiнках почали з’являтись публiкацii з розслiдування «справи Бейлiса». Миколу Красовського, головного слiдчого розшуковоi частини Киiвськоi мiськоi полiцii, звiльнили з посади саме тому, що вiн не погодився з версiею про ритуальний характер убивства хлопчика Андрiя Ющинського евреем Менделем Бейлiсом. Версiя розвалювалась на очах, Красовський запевняв прокурора, що Бейлiс – не вбивця, однак у справу втрутилась влада, а газети, щедро оплачуванi чорносотенцями та ультраправими органiзацiями, спалахнули звинуваченнями.

Кращi киiвськi адвокати стали на захист несправедливо обвинувачуваного прикажчика цегляного заводу. Красовський був упевнений, що до вбивства причетна киiвська бандитка Вiра Чеберяк. Розслiдування Красовського опублiкував «Киянин». Вiдтодi Тарас Адамович почав прихильнiше сприймати газету, яку ранiше вважав рупором монархii.

Микола Красовський, якого Тарас Адамович нерiдко запрошував на наливку власного приготування, салютуючи чаркою господарю будинку, казав:

– Справа Бейлiса – це Цусима для полiцii. Пiсля такого повернути довiру людей неможливо.

– Ми вже не полiцiянти, – ковтнувши гiрко-солодкий вишневий напiй, вiдповiдав йому Тарас Адамович.

– Хтозна, – вiв далi Красовський, – можливо, тiльки ми – полiцiянти.

Красовський пiдiслав агентiв до зведеного брата Вiри Чеберяк, який зiзнався в убивствi: виявилось хлопчик знав, що Вiра була скупницею краденого, бо часто бував у неi вдома – товаришував iз сином бандитки. Хтозна – через дитячу сварку чи жарт – Андрiй сказав, що видасть Вiру Чеберяк полiцii. Цi слова стали для нього фатальними. На судi переказ приватноi розмови агента Красовського не прийняли як доказ, а брат Чеберяк вiд своiх слiв вiдмовився.

Теж Вiра. Ох, цi Вiри…

Фаетон нiс його вулицями ранкового мiста. Час до полудня Тарас Адамович звик проводити вдома. Киiв, що поволi скидав серпанок ранкового сну, вiн бачив зрiдка, тому, забувши про клопоти, милувався доладною забудовою, величчю храмiв, зеленими островами садiв та паркiв.

Редакцiя розмiщувалася в одноповерховому особняку.