Справа зниклої балерини

Пiд холодним бабусиним поглядом, яким вона дивиться на онуку, дiвчинка вiдразу випрямляеться i завмирае в незручнiй позi. Тарас Адамович спiвчутливо усмiхаеться й вiдвертаеться до вiкна. Кiлька хвилин споглядае дерева, що висадженi вздовж дороги, i знову переводить погляд у салон вагона.

Дiвчинки й бабусi вже немае, на iхньому мiсцi – чоловiк у сiрому плащi з палицею. Капелюх – на колiнах, виголене обличчя, повнi губи. Здаеться, дрiмае, отже, зайняв це мiсце надовго. Тарас Адамович переводить погляд праворуч.

Там бiля вiкна завмерла черниця. Темне вбрання внизу посiрiло вiд пилу, певно, довго йшла пiшки. В руках – торбинка.

Трамвай зупинився, сходинками легко пiднявся чоловiк. Колишнiй слiдчий стрепенувся. Чимсь знайомим повiяло вiд легкоi пружноi ходи й вивiрених рухiв незнайомця в темному костюмi. Нi, примарилось. Глянув уважнiше на обличчя – вiдiгнав нав’язливi думки. Зовнiшнiстю чоловiк зовсiм не нагадував Мiхала Досковського, як здалося Тарасовi Адамовичу на мить, коли стежив за його рухами.

Невже тепер навiть одна згадка про нього не даватиме спокою? Дарма вiн ходив до розшуковоi частини. Дарма.

На Дмитрiвськiй вiн остаточно виринув з потоку думок, звичним рухом пiдхопив валiзку i вийшов з трамвая. До будинку зi скульптурою Мiнерви лишалось кiлька кварталiв.

– А поруч – яр, де випробовують моделi лiтакiв, – розповiдав йому i всiй ватазi друзiв малий Івась, один з поцiновувачiв варення Тараса Адамовича. Отже, iнтереси Івася солодощами не обмежувались.

– Ти звiдки знаеш? – насмiшкувато перепитав товариш, – там уже кiлька рокiв, як не випробовують.

– Брат казав… – ледь чутно прошепотiв малий.

– Там юнкерська школа й пораненi, – завважив iнший хлопчак. Вони цiлою зграею осiли на подвiр’i Тараса Адамовича: допомагали чистити цибулю. Витираючи сльози однiею рукою, смаглявий Павло авторитетно заявив:

– Нi, юнкерську школу перевели. Знов повернулись курсистки.

Киiвськi жiночi курси й справдi повернулися з евакуацii в будiвлю, яку звели спецiально для них.

Скульптура Мiнерви не надто пасувала юнкерськiй школi. Шпиталю теж, розмiрковував Тарас Адамович, бiльше прийшлися б Панакея чи Ясо. Але в часи вiйни – не обирають.

Сферичний купол, плавнi округлi лiнii будiвлi, темнi спiдницi й бiлi блузи курсисток у капелюшках. Осiнь тепла, на перервах дiвчата – на вулицi, не ховаються в авдиторiях. Поблизу сквер з фонтаном. Вiн прийшов сюди невипадково.