Справа зниклої балерини

Тодi вони так i не змогли встановити причину його появи, хоч одна гiпотеза в Тараса Адамовича була. Самi пiдозри – доказiв недостатньо.

Балерина… Минув тiльки тиждень, не так багато часу. Однак титулярний радник Репойто-Дуб’яго колись давно, коли ще був керiвником антропометричного кабiнету, на загальнiй нарадi слiдчого вiддiлу пiдтримав припущення Тараса Адамовича про сферу дiяльностi Мiхала Досковського в Киевi. Аферист з’являвся в мiстi, коли активно починали працювати продавцi людей. Їх називали «збирачами гiацинтiв», хоч слiдчi так i не з’ясували, чи банда «збирачiв» справдi iснувала, чи це була просто киiвська напiвлегенда, яку переповiдали повii.

А тепер Досковський знову в Киевi.

Тарас Адамович зупинився бiля розлогого ясеня, крону якого вже почала розцяцьковувати осiнь першими яскравими плямами. Подумалось: з цибулевим конфiтюром вже, мабуть, не складеться, доведеться вiдкласти. І чомусь подивився в сине пронизливо-осiнне небо, що схилилось над Киевом.

III. Інтимний театр

Втрапити до будинку, що його звели три роки тому на розi Тимофiiвськоi та Маловолодимирськоi, було нескладно.

До нього не такий вже й довгий шлях, можна й прогулятись. Однак, уже знiмаючи звичний для роботи в саду бриль, який ховав вiд сонця добре помiтну лисину, Тарас Адамович вирiшив, що пiша прогулянка забере надто багато часу. Та й зi зборами вiн уже забарився, тож, пригладивши довгi вуса, поспiшив у будинок.

На годиннику була дев’ята ранку, коли колишнiй слiдчий, вбраний у легкий костюм свiтлого кольору i хвацький, трохи прим’ятий капелюх, зачинив хвiртку, що в руках господаря рипнула майже лагiдно, i попрямував до трамвайноi зупинки.

Тринадцятий трамвай, привiтно дзенькнувши, зупинився, i Тарас Адамович швидко пiднявся у вагон. Вiн сiв на вiльне мiсце, поставивши бiля нiг стару потерту валiзку, з якою був нерозлучний усю свою непросту службу. Зранку вагався, чи варто дiставати ii з шафи, однак врештi вийняв, витер невидимий пил i, не вiдкриваючи, прихопив iз собою.

Трамвай тягнув довге сталеве тiло вздовж знайомих вулиць, скверiв, площ, раз у раз сповiщаючи неуважним пiшоходам про свое наближення веселим дзенькотом.

Тарас Адамович мiркував. Розглядав пасажирiв, знов занурювався в думки i спогади.

Навпроти – поважна панi в капелюшку. Поруч з нею – маленька дiвчинка, схожа на кошеня. Темно-коричнева формена суконька, двi тугi коси, кирпатий нiс. Певно, та поважна панi – ii бабуся. Суворiсть виказують у нiй iдеально рiвна спина й пенсне.