Вихідний формат

Вiн так довго готував цю операцiю, що навiть захрип вiд хвилювання, коли побачив: той, на кого вiн так ретельно готував пастку, нарештi цiлком пiд його владою.

У кiмнатi на мить запала тиша. Усi повернулися до дверей.

– Ви хто? – здивовано запитав Петько.

– Васла, Рикпет, Кадим та подруга iхня Шаната! Гарно, слово честi, гарно! Багата здобич! Я навiть не очiкував застати тут вас усiх.

– Та хто ви такий?! – скрикнув Петько. – Як ви сюди потрапили? Звiдки ви нас знаете?

– Що гiрше, то краще… То болячiше, – iгноруючи Петькове запитання, незрозумiло промовив гiсть таким саме хрипким голосом, а потiм несподiвано тицьнув пальцем у Петька.

 – Ти бiльше за всiх запитуеш, отже, й будеш першим.

– У чому? – ще й досi ошелешений, промовив Петько.

Гiсть знову не вiдповiв на запитання, а спорудив iз пальцiв незрозумiлу фiгуру, з якоi вiдразу вирвався промiнь свiтла. На мить усiх заслiпило. Спокiйно, без поспiху, гiсть скерував промiнь на Петра. Той застиг на мiсцi так, наче промiнь паралiзував його.

– Ах ти ж! – Дмитро кинувся на незнайомця, але теж потрапив пiд дiю дивовижного променя, застиг i був облитий дивним свiтлом iз голови до нiг.

– Ну, а наразi, – лиховiсно провадив незнайомець, – звернемося до головного героя. Що розповiси нам, Васло?

– Я? – здивувався Славко. – Я цей… головний герой?

Саме цiеi митi до кiмнати ввiйшла Ксюха, велика пухнаста кицька, Петькова улюблениця. Ксюха була кицькою парадовоi породи. Парадовоi тому, що, як казав тато, ii ще малим кошеням знайшли в парадному.

Вона була замурзана й блохата. Тато пiдiбрав ii, принiс додому, добре викупав зi спецiальним милом вiд блiх. Коли кошеня намокло, то перетворилося на тоненького кiстячка.

– Ну, наче купка олiвцiв… – прокоментував тато це сумне видовище.

Зараз Ксюха виросла й стала великою та пухнастою. А ще кицька не любила чужих, тому тато називав ii «Наша сторожова кицька Ксюха». Коли вона бачила в помешканнi чужого – вигибала спину, здiймала хвоста догори та грiзно шипiла, широко роззявляючи пащеку, демонструючи хоч i невеличкi, але дуже гострi iкла.

Якщо ж хтось насмiлювався ii погладити, то мiг бути подряпаний чiпкими пазурами й до кровi.

Кицька вiдчула чужого, прийняла бойову позу, зашипiла та вдарила лапою з випущеними пазурами по вiдпрасованих штанях. Макропойнт вiд несподiванки пiдстрибнув i миттю перетворився на червону хмаринку, яка запливла пiд лiжко. Ксюха, як i кожна сповнена поваги до себе кицька, не могла випустити здобич i погналася за нею.