Тричі не вмирати. Спадок

– Бо тодi тебе i без мене було кому розуму вчити… – зiтхнув домовик. – А щодо «бачив»… То, мабуть, не я був. Сусiдко зi своею марою частiше по хатi швендяють. Нероби…

– Сам такий… – вiдгукнувся iз-за печi скрипучий жiночий голосок. – За худобиною i по двору мiй чоловiк дивиться. Я – i в хатi прибираюся, i курник чищу, i iсти на всiх готую. А ти лишень жереш у три пуза i нiбито за добром доглядаеш. Можна подумати, якщо вiдвернеться, то в ту ж мить i стiни розповзуться, i покрiвля обрушиться. Та ця хата ще всiх нас перестоiть!

– Е, та вас тут цiла купа мешкае? – ще бiльше здивувався парубок i додав несподiвано сердито: – Ну, i куди ж ви, тля запiчна, дивилися, коли бабуся вмирала? Мене в хатi не було, а ви чому не допомогли господинi? Чому не вберегли? Ось поховаю бабусю, так перш нiж на Запорiжжя iхати – спалю цю халупу разом з усiма вами! – пригрозив i сам здивувався.

Щось занадто часто став iнших вогнем лякати…

– Ти не сердися, господарю. Стара чаклунка сама так вирiшила… – спiвчутливо прошелестiв жiночий голосок.

 – І не нам противитися ii волi. Видно, настав час Аглаi пiти з явного свiту…

– Настав, пристав… – сердито обiрвав бурмотiння мари Куниця, не надто й прислухаючись до ii слiв. – Задарма молоко з горшка сьорбати всi готовi, а як допомога вiд вас знадобилася – вiдразу невинними овечками замекали. Звiсно, найпростiше на покiйницю сперти… Заперечувати не стане!..

– Постривай лаятись, господарю… – ще один чоловiчий голос ламким баском вторив жiночому з-пiд лежанки.

 – Це тiльки рiчки завжди течуть з гори та в море, i дощовi краплi – зверху вниз падають, а в явному, людському свiтi багато чого не з нашоi волi дiеться.

– Водицi б пiднесли вчасно, може, i пожила б ще бабуся… – не вгавав Тарас.

– Пояснюю ще раз, дитино нерозумна… – у жiночому голосi прорiзалися сварливi нотки. – То ж не ще одна старенька померла, а Знаюча з Яви пiшла… Сама, за власним хотiнням! Значить, так потрiбно! Може, мiсце звiльняла… І не нам ii затримувати… Збагнув, нарештi?

– Ну-ну… – Тарас однаково нiчого не второпав i починав сердитися по-справжньому.

 – І для кого ж моя бабуся так старалася, що померти поквапилася? Чи не про тебе розмова?

– Замовкни, потвора недолуга! – цитькнув на дружину сусiдко. – Бачиш: молодий господар до тями нiяк не прийде. Натяками та недомовками не обiйтися. Все як слiд розтлумачити треба.

– Чого ж Аглая сама внуковi не пояснила? – резонно зауважила мара, не бажаючи поступитися чоловiковi.