Небо, повне зірок

– Ви вже не школярi, тому забудьте про цi стройовi штучки. – Я хотiв був додати, що такого штибу «штучки» були призначенi для того, щоб якомога мiцнiше тримати учнiв у шорах. Але потiм згадав, що капiтан Лопес про це не говорив, поки я сам не розiбрався. – Зрештою, ми не вiйськовi, i я вимагаю вiд вас просто розумноi дисциплiни. А вiд того, що ви раз по раз ставатимете струнко, вам не додасться нi розуму, нi знань, нi досвiду. У нас на кораблi не казарма, а дружний i злагоджений колектив, можна навiть сказати, родина з дванадцяти людей – тепер, разом з вами, буде п’ятнадцять.

Певна рiч, ми пiдпорядковуемося статутовi й дотримуемося субординацii – проте без зайвих формальностей. У позаслужбовий час вашi старшi колеги зазвичай називатимуть вас на iм’я, а пiд час вахти вживатимуть прiзвище. Ви звертайтеся до них за званням чи посадою, не додаючи «сер», «мем» або iхнi аналоги iншими мовами. І до вашого вiдома: старший помiчник Курiнна волiе, щоб ii називали «старпом», а головний iнженер Штерн – просто «шеф», i йому байдуже, що у вiйськових так звертаються до сержантiв та старшин. Вам ясно?

Всi трое пiдтвердили, що ясно, i ми продовжили знайомство. Рудого хлопця звали Мiлош Саблiч, вiн був iнженером широкого профiлю – рiдкiсний випадок для свiжоспеченого випускника. Це означало, що вiн оволодiв усiма iнженерними спецiальностями, якi викладали у школi.

– А яка з них основна? – запитав я.

– Всi, – самовдоволено вiдповiв Мiлош. – За кожною я пройшов повний курс i отримав найвищi бали.

Зрозумiло, круглий вiдмiнник. У школi я таких не полюбляв, вони дратували мене своею «правильнiстю». А подорослiшавши, як правило, ставали бездушними сухарями. Я егоiстично потiшився вiд того, що з Мiлошем здебiльшого матиме справу наш головний iнженер, i повернувся до худенького хлопця:

– Ну, а ти?

– Симон Гарнье, – несмiливо представився той, – господарча служба. Додаткова спецiальнiсть… – тут вiн зам’явся, а його вуха почервонiли, – польовi операцii.

Губи Мiлоша вигнулися в глузливiй посмiшцi, а от у Марсiних очах виразно промайнуло спiвчуття. Всiх школярiв, хто не проходив за «титульними» спецiальностями пiлотiв або iнженерiв, неодмiнно готували до польових операцiй – пiд цим розумiвся весь комплекс навичок, необхiдних для висадки на невивченi планети у складi десантних груп. Через свою тендiтну статуру Симон нiтрохи не годився на роль безстрашного пiдкорювача iнших свiтiв.