Небо, повне зірок

На оглядових екранах знову засяяли зорi. Ми перебували на вiдстанi пiвпарсека вiд Землi. Сонячне свiтло долiтало сюди за пiвтора роки.

Курiнна звiрилася з даними навiгацiйного комп’ютера й повiдомила:

– Вихiд проведено в розрахунковiй точцi. Девiацiя – 0,36 астроодиниць.

Я подивився на Марсi, збираючись вiдiслати ii з рубки. Але раптом передумав. Дiвчина переступала з ноги на ногу, ii очi гарячково виблискували. З усього було видно, що iй не терпиться сiсти за пульт керування, тiльки тодi вона вiдчуе себе повноцiнним членом команди.

– Хагрiвз, – промовив я.

– Так, капiтане? – озвалася вона, миттю прибравши поважного вигляду. Це вперше я назвав ii на прiзвище, i вона вiдразу збагнула, що зараз я звертаюся до неi як командир до пiдлеглого при виконаннi обов’язкiв.

– Займи мiсце пiлота.

Тут Марсi цiлковито перемiнилася. Спокiйно i впевнено, без тiнi вдаваноi бравади, вона влаштувалася в крiслi, яке звiльнила для неi Курiнна, вiдрегулювала його пiд себе й викликала на головний дисплей координати другоi опорноi точки.

– Розраховувати наступний стрибок, капiтане?

– Дiй, – кивнув я.

Впоралася Марсi непогано. Хоча й трохи поквапилася з вибором точки входу – комп’ютер ледве встиг розрахувати параметри гiпердрайву, i замiсть стандартного тридцятисекундного вiдлiку був змушений запустити скорочений десятисекундний.

– Не бiда, – сказав я, коли «Кардиф» ввiйшов у стрибок. – Таке часом трапляеться з усiма, не лише з новачками.

Просто намагайся не поспiшати. У нас, пiлотiв, е така приказка: «Хвилину заощадиш, годину втратиш». Запам’ятай ii.

– Я знаю, капiтане, – вiдповiла присоромлена Марсi. – Їi нам часто повторював адмiрал Лопес. Але я забула… захопилася.

– Не бiда, – повторив я i швидко перезирнувся з Курiнною. Вона легенько всмiхнулася, кивнула i вийшла з рубки.

Далi все йшло гладесенько-рiвнесенько, i до чотирнадцятоi тридцяти, коли закiнчилася перша змiна, «Кардиф» пролетiв трохи бiльше тринадцяти парсекiв – половину добовоi норми для корабля, що йде «порожняком», тобто без баржi.

На суднах Зоряного Флоту лiтна вахта складалася з двох шестигодинних змiн. Іншi дванадцять годин, вiд пiв на дев’яту вечора до пiв на дев’яту ранку, корабель просто дрейфував у космосi. Це був оптимальний режим, що дозволяв нашiй нервовiй системi цiлком вiдновитися пiсля денноi серii стрибкiв. Гiпердрайв, нехай i слабко, таки впливав на резистентних.