Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

Я в потi чола порав Сад, а вона, розлiгшись у затiнку, розповiдала менi, що я маю вiдчувати, коли входжу в неi, а що, коли виходжу, якими дивовижними видiннями мусить супроводжуватися процес виверження сiменi! Але не плодоносила, бо думала пiд час богослужiння про своi фантасмагорii, а не про те, як виснажений довгим перебiгом сперматозоiд бере приступом яйцеклiтину. Я не раз пояснював iй, що вона зобов’язана думати виключно про цей дивовижний мент, який провокуе вибух, подiбний тому, з якого постав Усесвiт.

Коли цей вибух (супроводжуваний спалахом, рiвним спалаховi тисячi сонць) стрясае мое тiло, я почуваю себе мошкою, що потрапила в жерло вулкана, й водночас могутнiм полководцем, який одним пострiлом свого кореня випускае з напiвбуття в буття iстинне багатомiльйонну армiю бравих воякiв i спрямовуе ii на штурм далекоi, майже недосяжноi, ще не заплiдненоi Божим подихом зорi.

Казав: «Якби нам з тобою вдалося змоделювати подiбний вибух за межами наших тiл, ми могли б, подiбно Творцевi, творити планети!»

– А навiщо? – флегматично запитувала вона й вилизувала менi обличчя, наче корова теля, а то й дозволяла собi торкатися священного кореня, i не просто торкатися, а бавитися ним (коли я, натомившись, дрiмав), наче вилiпленим з глини свистунцем, i називати його принизливими назвиськами: «безрогим равликом», «приборканим пiтончиком».

Їй страх як подобалося глузувати з найсвятiших речей, висмiювати найпiднесенiшi слова та вчинки. В той час, коли я вiдпочивав, зморений битвою за примноження життя, вона, замiсть того, щоб скласти пiсню-хвалу моiй завзятостi, прилiгши бiля мене, з пiною на вустах доказувала менi, що жодний з моiх «млявих», «ледачих» «бiгунцiв» не зумiв сягнути ii «зорi».

– Як знаеш? – не розплющуючи вiч, запитував я.

– Я вiдчуваю це! – зверхньо вiдказувала вона й закликала мене до повторного штурму, а коли я вiдмовлявся, називала мене бевзем (а це що таке?) i, хтиво пританцьовуючи, йшла бавитися зi звiрами – тиграми, левами, носорогами.

Я не раз учив ii, що не слiд так вигинатися, бо хоч ми в Едемi й однi, звiрi також мають очi i, напевно, чудуються, навiщо ми щодень вичерпуемо свою силу:

– Чинячи так, ми подаемо iм поганий приклад. Вони ж паруються лише в певний час, винятково заради заплiднення, а ти не хочеш плодоносити, бо для тебе священнодiйство е лише пустою щоденною забавою.

Вона заперечувала це:

– Я хочу, але твоiм «бiгунцям» бракуе енергii кохання.