Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

– Ну, годi! Треба втiкати в Москву, – якось пiсля черговоi сварки випалив Адась, i ми б, напевно, поiхали, якби не дядько, якому я потелефонувала, щоб попрощатися.

– Не пущу! – категорично заявив вiн, i вже наступного дня перевiз нас у свою двокiмнатну квартиру в центрi мiста. Прилаштував мене медсестрою у фiзкабiнет, домiгся для Адася посади в районному управлiннi сiльського господарства i з часом полюбив його як сина за те, що вiн кохав мене щиро й вiрно, – похвалилася Євгенiя незнайомiй «писарцi» й почала читати далi.

ІІІ. Адам

Чесно кажучи, я волiв би розмножуватися якимось iншим, не тварним способом, бо той, яким менi доводиться слугувати Отцевi, е, як на мене, принизливим для богоподiбноi iстоти. А жiноче лепетання, яке супроводжуе його, заважае менi усвiдомлювати це як служiння й перетворюе сакральний акт на звичайну злучку.

З Євою все вiдбуваеться трохи достойнiше, нiж з Лiлiт, бо Єва хоч i не зразу, але зрозумiла, що вона лише олтар, на який я складаю Сущому жертвопринесення сiменi, i не подае голосу, а Лiлiт – колька iй у бiк – повсякчас придумувала безглуздi слова, як ото «кохання», «нiжнiсть», «самозабуття», «екстаз» i пантеличила мене ними у найвiдповiдальнiшу мить.

Я не раз у нервах прохав ii:

– Поясни менi зрозумiлою мовою значення бодай одного з тих слiв, якими ти повсякчас нiвелюеш сакральну суть нашоi близькостi, скажiмо, «кохання». Отець повелiв нам плодитися i наповнювати собою землю, а не «кохатися».

На це вона, вiшаючись менi на шию, воркотiла, як кiшка:

– Коханий, чим жвавiше ми вичерпуемо воду з криницi, тим хутчiй вона прибувае!

– А «самозабуття»? Що це, як не втрата свого божистого «я» й уподiбнення тваринам?

– Ну то й що! Поглянь, якi вони милi, як наполегливо слугують одне одному, домагаючись екстазу, – вiдказувала вона.

– А що таке «нiжнiсть»? – втрачаючи терпець, допитувався я. – Що?!

– Це те, що ти вiдчуеш, коли покохаеш мене всiм серцем.

Словом, вона так i не зумiла переконливо довести менi, що вигаданi нею слова означають якiсь реалii нашого спiвiснування, хоча й уважала себе мудрою, навiть мудрiшою за мене. І це ще не все.