Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

Взагалi-то iстота, створена за образом i подобою Творця, не повинна сумувати, бо ж справжнiй Творець не сумуе, перебуваючи сам з собою – нiколи йому. Але менше з тим. Хай як, але витворив йому помiч з ребра, побачивши яку, Адам, замiсть того, щоб здивуватися i запитати «Хто це, Отче?», вдоволено констатуе: «Ось тепер вона кiсть вiд костi моеi i тiло вiд тiла мого». Об цю неадекватну реакцiю, об це дивне «тепер» i спiткнувся розум людський, i запитав себе: «А до тепер хто був? Якась iнша жiнка – рiвнозначна, рiвновелика, також створена з пороху земного»?

Але це не единий камiнець спотикання.

«Вона чоловiковою буде зватися», – каже Творець, тобто належатиме чоловiковi як власнiсть? А далi: «Покине тому чоловiк свого батька i матiр i пристане до жiнки своеi – стануть вони одним тiлом». Де логiка, дорогенький? Якщо жiнка е чоловiковою, значить, це вона мала би полишити свою родину й пристати до чоловiка, а не чоловiк – ii пан – до неi. Чи не так?

Пiдсумовую: у мене склалося враження, що цi двi версii створенi рiзними спiвтворцями Отця: друга, в якiй iдеться про ребро, – Адамом, а перша – жiнкою.

Якби я була письменницею, то написала б розкiшну еротичну повiсть про особливостi любовного трикутника в саду, що знаходився в Едемi в той час, коли Едем перебував не на небi, а на землi. Але я, на жаль, не письменниця, а полишена жiнка, яка намагаеться вияснити причини райськоi драми, щоб збагнути причину своеi.

«Хто це настрочив? Не письменниця… Полишена кимось жiнка, – подумала Євгенiя й обнюхала послання. Воно пахло засушеним зелом – чебрецем i м’ятою, як руки Андрiяни. – Невже це вона? Не може бути! Адась не раз висмiював ii за манiакальне бажання вийти замiж за… Та за будь-кого! Швидше всього, цю дурню написала одна з коханок Любенка, а Адась узяв почитати», – вирiшила Євгенiя i взяла наступний аркуш.

ІІ. Єва

Що вiдчував Адам, поставши з пороху земного чи перетворившись, завдяки Божому подиховi, з примата на чоловiка, я не знаю. Можу хiба припустити, що гордiсть i самозамилування (найпосутнiшi почування «сильноi» статi). Зате знаю напевно, вiрнiше, вiдчуваю всiм еством, що праматiр моя народжувалася в муках i що муки тi були не так тiлесними, як душевними.