Сон тіні

Раб-придверник, прикований на ланцюгу, байдуже й мовчки зустрiчав всiх порожнiм своiм поглядом. Анi незмiнне дзюрчання фонтана, прихованого мiж купами гелiотропiв у холодку вестибюля, не вирвало Ізi з ii думок.

Як щодня, очi автоматично спинились на маленькому заглибленнi для хатньоi божнички – ларарiуму.

Мiж невеликими бронзовими статуетками муз спiву i танку – Евтерпе й Терпсiхори – стояв ще потворний египетський божок – Безу, патрон танцюристок i акторiв. Пiд ларарiумом сидiла старшого вiку, огорнена вже туком Кая, нарум’янена, з пiдмальованими очима й зi слiдами небуденноi краси, Батилова дружина – домiна.

Вона приязно всмiхнулась до Ізi:

– Домiнус-магiстер вже двiчi питав про тебе, козенятко, – i вiдкинула таблички з Ізiним найменням, не позначивши спiзнення.

– Бiжи, бiжи. Це тобi не вiщуе нiчого злого.

У великiй залi, з блискучою, як замерзле озеро, мармуровою пiдлогою, пищала верескливо знуджена Батилова флейта.

Велетенське бронзове, на всю стiну люстро день у день вiдбивало кожен рух кожноi танцюристки.

– Плавай! Легко! Ви ж бакханки, а не дiвки вiд корiв! – перекривлював, лаявся, глузував iз дiвчат «магiстер», доповнюючи злi слова карикатурно незугарними рухами досвiдченого актора, готового на все, на дотеп у гострому словi та в шамкому русi.

– Ще раз! Ще раз! – І ставав у грацiозну позу, всмiхався солодко завченим усмiхом естради. Руки заносились над головою, ледве торкаючись одна одноi кiнчиками пальцiв.

Високий, кощавий мiм, у короткiй зеленiй тунiцi, нарум’янений i набiлений пiд кучерявою перукою, справляв враження велетенськоi висушеноi сарани, з рухливими чорними очима.

Зненацька вiн застромлював флейту за пояс i гнучкою лозиною корегував рухи учениць.

– Усмiх! Екстаз! Де екстаз, корови? Щоб було видно, що ви сп’янiли вiд погляду бога! Що ви, як каже поет, «окриленi танком без вiдпочинку»!

І флейта знов пищала.

За хвилину з грюкотом летiла через всю залу в куток.

– Нарештi ти тут, мухо мареотiйська, – вловив Батил поглядом Ізi в гуртку хорей. – Кротали! «Дрiаду»!

Ізi мляво вийшла вперед. Та ледве торкнулась кроталiв, що затрiпотiли в ii руках мелодiйним дзеленчанням, мов прокинулась зi сну. Почувала тi мiдянi тарелi з найулюбленiшим для неi звуком як частину свого власного тiла.