Шляхами і стежками життя

Мати Марiя Маргарита, яка тому навчала, казала дiвчатам, що тi боги богами не були, бо бог тiльки один. І було дуже тяжко зрозумiти, хто ж то були, цi боги, що богами не е?.. Але на образках у книжцi вони були такi гарнi!.. А мати Марiя Маргарита казала, що кожна справдi освiчена людина повинна про них знати, тому й навчають цьому у школi[195 - За тi часи у Францii був ще досить сильний вплив класицизму, тому в школах навчали мiфологii (Н. К.).].

Естрельiтi дуже подобалися цi «боги, що богами не е». Прийшла до свого власного переконання, що тi боги е чимось таким, як добрi феi-чарiвницi у казках.

Вона плела вiнки i вiшала iх на найгарнiших деревах кляшторного саду в дар «богам, що богами не е»…

Сестра Анжелiка, яка вмiла дуже гарно креслити i малювати, креслила у класi на чорнiй дошцi котика, як п’е з мисочки молоко. І говорила, як називаеться «котик» по-французькому, як по-еспанському й як по-латинi. Потiм казала, як у тих мовах називаеться «мисочка», а як треба сказати «п’е».

По сестрi Анжелiцi мати Марiя Магдалена казала, як все те зветься по-iталiйському. А сестра Мехтильда, немовби не хотiла залишатись позаду, додавала, як все те сказати в мовi англiйськiй та нiмецькiй. Цi двi мови були дуже тяжкi. Але вихованки-англiчанки – iх було п’ять – та американки, тих було вiсiм, сперечалися й казали, що, навпаки, англiйська та нiмецька легкi мови, а тяжкi – французька, еспанська, iталiйська та латинська.

Була це дуже весела i цiкава гра, дарма що це називалося «вченням»…

Естрельiта була ще дуже мала, тому до жодноi класи не належала.

Але коли хотiла, могла також бути у найменшiй, першiй, класi й могла також слухати разом з iншими вихованками.

Коли привезено ii до кляштору й, переодягнену до темно-синього однострою з чорною попередницею, приведено ii до класи, чекала на малу «новеньку» дивна несподiванка.

Сестра Анжелiка поставила перед «новенькою» найменшу доти вихованку кляштору, мексiканку Нiевес Гонзалес, семилiтку. І всi не могли досить надивуватись подiбностi обох дiвчаток.

Та сама постава, риси обличчя, погляд, барва волосся, очей… Навiть «природнiй знак» – гнiда плямка на пiдборiддю, збоку, у Естрельiти – справа, у Нiевес – злiва.

– Може, кревнi? Вiддаленi, що нiколи ранiш не бачились? Звiдки ти, Естрельiто?

– Вiд нас… з дому!

Але де було те «вiд нас», то вже тяжко було висвiтлити!

– У нас – все лiси! – висвiтлювала Естрельiта. – Та ще багновиська… болота.