Дріт

Отож i кажу – розклади перед матiнкою Євтихiею всю свою ношу, аби перебрала, гляди, не тiльки персня знайдеш, а й спокiй у життi, струсивши незнанi досi проблеми. Воно ж видно, сам у догадках б’ешся, а мислiю переступити за горизонт уявлень боiшся. Не втiшайся дружбою, хлопче, втiшайся правдою. Бо дружба рiвняе багатих з багатими, а бiдних з бiдними, правда ж рiвняе всiх.

– І чого це у вас таке викривлене поняття про дружбу? – не погодився Славко. – Багатi з багатими, бiднi з бiдними… Не так це.

– А що, з бiдаками водишся? – аж припiднявся чоловiчок.

Славко помiркував мить.

– У мене кохана з бiдних, то й що? – випалив. – Для мене й Танi немае значення, якi в нас родословнi, бо нашi серця ангели так крильми зв’язали, що крiпша будь-якого дроту в’язь та, жодним забобоном ii не розiрвати.

– Може, й так, – хитнув головою чоловiчок. – Я ж не матiнка Євтихiя, менi свiт – темна пелена. А тобi, хлопче, виднiше… Але раджу ще раз, питай у матiнки Євтихii все, бо кожне ii слово – прожектора промiнь; як би тобi не яснiло в свiтi, а зблисне промiнь – однак ще яснiше стане.

Та й умовк, прокашлявшись, недавнiй балакун. Бiльше й слова не зронив. Та Славко й не наполягав – тут Танi двi доби вже не бачив; повiки стулить – кохана перед очима стоiть; вдивлявся в образ рiдний Славко, вдивлявся та й задрiмав на травичцi.

– Ну, слава Богу, пора, – прорипiло поряд, склюнувши Славкiв сон.

Вiдкрив Славко очi – зiв’ялий чоловiчок, обтрусивши штани, станув за дверима Євтихiiноi хати.

«О, вже й моя черга», – аж повеселiшав Славко.

– Пулюй! – по якiмсь часi загримiла Євтихiiна помiчниця, висунувшись з-за дверей. – Є Пулюй?

– Є! – здiйнявся Славко.

– То пiдходь швидше, – керувала молодиця. – Не один, либонь, на прийом.

Ступив Славко у володiння матiнки Євтихii.

– Перехрестися! – гримнула та, ледь переступив порiг.

Перехрестився.

Матiнка щось пошепотiла перед образом на стiнi.

– Сiдай, – кивнула Славку на стiлець перед обставленим свiчками столом.

Сiв.

– Бiду маеш, – провадила далi Євтихiя.

– Звiсно, iнакше чого б я тут був, – вiдповiв Славко.

Матiнка Євтихiя не завважила на тi слова, а вела своеi:

– Оберiг втратив, а з оберегом i свою долю. Вiрнiше сказати, доля затулилася вiд тебе твоiм оберегом.

Запала мовчанка.

– Все, – по якiмсь часi мовила матiнка Євтихiя.