Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

То мовите, панi господиня, що нiчого такого не скоiлось, лише боiтеся, що пан Дон Кiхот iзнов свое замишляе?

– А так, – потвердила ключниця.

– Тодi не журiться, – сказав бакалавр, – а йдiть собi любенько додому та зготуйте менi чогось гарячого попоiсти, а по дорозi прокажiть молитву святiй Аполлонii, якщо знаете. За малу часину i я до вас прийду, побачите, яка буде чудасiя.

– Ой лишко мое, – забiдкалася знов ключниця, – святiй Аполлонii, кажете? Се ж якби мiй пан на зуби недугував,[31 - Святу великомученицю Аполлонiю пiддавали тортурам, вириваючи зуби; з цим пов’язане повiр’я, що варто звернутися до святоi з молитвою, i зубний бiль мине.

– Я знаю, що кажу, панi господине, – перебив ii Карраско. – Ідiть собi й не зривайтеся зо мною диспутувати, бо я свое бакалаврство в Саламанцi здобув, мене нiхто не перебакалаврить.

По сiм словi ключниця пiшла собi, а бакалавр подався, не гаючись, до пароха де про що з ним перемовитись – а про що саме, скажемо в своiм часi.

А поки все те дiялось, Дон Кiхот i Санчо Панса сидiли собi замкнувшися й провадили розмову, що ii i наводить тут наша iсторiя з щонайбiльшою докладнiстю й достеменною правдомовнiстю.

Санчо казав своему господаревi:

– Я вже, пане, доконав свою стару, то вона одпустить мене з вашою милостю куди-любля.

– Переконав, треба казати, Санчо, а не доконав, – поправив Дон Кiхот.

– Не раз та й не два, пам’ятаеться менi, – сказав Санчо, – благав я вашу милость, щоб ви мене в словах не виправляли, коли вам розумно, що я на думцi маю; от як уже не зрозумiете, тодi так i кажiть: «Санчо, чи там чорте, бiсе, я тебе не розумiю».

– Не розумiю тебе, Санчо, – тут же перебив його Дон Кiхот. – Що воно таке – невимагливий?

– Ну, невимагливий, знацця, такий, ну, такий… – одказав Санчо.

– Тепер iще менше тебе розумiю, – мовив Дон Кiхот.

– Ну, як не розумiете, – сказав Санчо, – то й я вже не знаю анi руш; Бог з вами, пане, та Бог же й зо мною.

– Ага, я вже, здаеться, догадався, – обiзвався Дон Кiхот. – Ти хотiв сказати або невимогливий, або невибагливий, що тобi скажуть зробити, те й зробиш, як звелять говорити, так i говоритимеш.

– От же хоть i закладусь, пане, – сказав Санчо, – що ви з самого першу добре втямили i зрозумiли, що я мав на думцi, а нарочито хотiли збити мене з плигу, аби я вам iще три мiшки гречаноi вовни наговорив.

– Може, й так, – погодився Дон Кiхот.