Візит до Імператора

Себе? Оленку? Матiр?

Весь останнiй мiсяць вiн знаходив i виписував у блокнот вислови великих i просто вiдомих. Про те, що подii мають властивiсть розвиватися вiд поганого до найгiршого, або якщо неприемнiсть мае вiдбутися – вона обов’язково станеться; про те, що единий вiльний вибiр у цьому рабському життi – вiдмова вiд нього.

Вiн пам’ятав момент поштовху. Вiн навiть полiт трохи пам’ятав. Мить, завмирання, i кров у жилах перетворилась, напевне, на холодець…

І вiн знав, що було потiм. Вiн дуже багато про що звiдкись знав.

Мати повернулася з роботи, вимила руки i заходилась готувати вечерю. На столi на кухнi стояв маленький телевiзор, там крутили серiал…

Телефонний дзвiнок задзвонив одночасно – i на екранi, i у передпокоi.

Мати витерла руку об рушник i пiдняла слухавку.

І голос, незнайомий i офiцiйний, запитав ii, чи вона така-то. І тодi вона все зрозумiла.

* * *

…Сашко i справдi закинув – красиво завершив атаку зелених майок.

І у той же момент упав, бо у нього в шиi сидiла коротка стрiла з чорним оперенням.

– Їi витягувати важко, – сказав хтось, здаеться, Олег.

Витягли. З маленькоi дiрочки викотилась велика крапля кровi, сповзла вниз, залишаючи навколо шиi лакову спiральну дорiжку. Докотилася до улоговинки мiж ключицями, зупинилась; Сашко витер шию тильною стороною долонi. Не витер – розмазав.

Вова з Антоном провели декiлька комбiнацiй, але безрезультатно.

– Тобi потрiбно тренуватися у кидках, – спересердя дорiкав Вова. – А то комбiнуй – не комбiнуй, а результативнiсть нiяка… Команду пiдводиш!

Людовик був задоволений, погойдував гострим носком черевика.

Антон втомився. М’язи пiдкорялись, i ноги були легкi, наче на розминцi, але ж зсередини вiн смертельно втомився. Зверху палило невидиме сонце, пiд ногами поблискував скрижанiлий снiг, помаранчевою блискавкою метався перед очима яскравий пухирчатий м’яч. Вова щось казав – Антон розумiв з п’ятого на десяте.

– Тошо, – покликав Мел. – Пiдiйди сюди…

Антон пiдiйшов.

– Тошо, – сказав Мел. – Я ж на тебе розраховую. Вiзьми себе в руки, а то, дивись, у мене вже двое кандидатiв на твое мiсце у заначцi… Зрозумiв?

– Менi б вiдпочити, – вимовив Антон.

– Не потрiбно тобi вiдпочивати… Ти в чудовiй фiзичнiй формi. Або ти зараз граеш – або вiдправляешся куди слiд… Зрозумiв?

Антон мовчки кивнув. Повернувся на майданчик, перед ним розступились.

– Грай, – сказав Сашко благально.