Візит до Імператора

Жахливий сон iз мелодiею навiдував мене все рiдше.

А коли менi виповнилося вiсiмнадцять, i зовсiм перестав турбувати.

* * *

Минуло двадцять рокiв, i я знайшов свое мiсце у великiй конторi, яка торгувала нерухомiстю. Моя кар’ера маклера рвонула вгору, як повiтряний змiй; у мене якось вiдразу виходило прив’язати до себе клiента, пiдкреслити вигiднi сторони угоди й затiнити – але не замовчати! – невигiднi. Робота приносила менi задоволення; починаючи працювати з новим клiентом, я вiдчував себе майстром, що сiв за шахову дошку.

Я возився з малогабаритними кiмнатками, з блочними холодними «сорочками», з колишнiми комуналками величних руiн «iсторичного центру»; кiлька разiв менi траплялося провернути по-справжньому значнi угоди, однак та, що намiчалася цього разу, обiцяла стати найбiльшою за всю мою кар’еру.

Продавався будинок на три поверхи – з колонадою i флiгелем, з автономною електростанцiею i паровим котлом, з камiнами, стайнею i садом – коротше, продавалася будiвля з тих, що свого часу мали назву панських садиб.

Будинок був молодий – п’ять рокiв тому його почав будувати для себе художник, якого надзвичайно цiнували на Заходi, хоча майже невiдомий, тут, вдома. Будiвництво затяглося на чотири роки; рiк тому художник вiдсвяткував нарештi новосiлля, кiлька мiсяцiв щасливо прожив у будинку своеi мрii i помер вiд iнфаркту. Нинiшнiй продавець був його сином, молодик рокiв двадцяти з гаком, одягнений стильно, але недбайло, з дуже вузькими – ненормально вузькими, як на мене, – зiницями.

Насамперед я з’ясував юридичнiй бiк питання. Пiдтвердилося, що син дiйсно единий спадкоемець татуся. Рано вранцi в суботу двадцять сьомого жовтня ми вдвох – його машиною – вирушили оцiнювати маеток.

Їхати довелося щось iз пiвтори години. Я подумки вiдзначив у графi «Вiдстань»: «далеко». Майбутнiй клiент мiй нервувався за кермом, голосно шпетив неповоротких, на його думку, водiiв, якi не квапилися дати йому дорогу, ривками кидав машину то вправо, то влiво, без потреби порушував правила i рiзко гальмував – коротше, коли ми спинилися перед смугастим шлагбаумом дачного кооперативу, нерви моi, що на роботi зазвичай подiбнi до напнутих вiтрил, небезпечно напружилися.

Шлагбаум був пiднятий, i, схоже, назавжди. За розбитим вiкном будки нiкого не було видно. Я зiтхнув i подумки вiдзначив у графi «Охорона»: «передбачаеться».