Вовча сить

Коли вкладалися спати, браконьер запитав нi з того нi з сього:

– Ну, тато твiй, значить, князь Лiго… А мама хто?

Невiдомо, чи чув Станко його запитання. Вiн згорнувся калачиком, натягнувши куртку на голову, i вiдразу ж заснув.

Ілiяш пом’явся, постояв над ним, перепитав пошепки:

– Так хто ж мама твоя, га, хлопче? Яка принцеса?

Станко буркнув щось – очевидно, увi снi. Ілiяш знизав плечима i сiв бiля багаття, що догоряло.

Зiйшов мiсяць; згорнувшись, спав Станко, i навiть увi снi руки його стискали пiхви меча.

Навпроти сидiв зарослий густою щетиною браконьер i розглядав стерту срiбну монетку – роздумував, потирав лоб, чогось дивно посмiхався. У мiсячному свiтлi безбородий профiль князя Лiго на монетi здавався особливо вольовим i особливо гордовитим.

Корчма вмостилася на перехрестi, бiля самого кордону княжих земель, як миша пiд боком у дракона. За невелику плату господар водив цiкавих на плоский дах i показував зверху межу. Неглибока ця канава дiлила свiт навпiл – з одного боку лежала знайома, безпечна земля, на якiй можна виростити тютюн або викопати колодязь; з iншого боку пiдступали землi князя Лiго, «на якi хто ступить – ноги вiдрубують».

Корчма процвiтала – заходили сюди браконьери, заглядали i стражники. Чимало було цiкавих, що з’явилися подивитися на перших i других та побачити з даху страшну межу.

Ілiяш прискiпливо оглянув поклажу i спорядження Станка i тепер робив покупки. У маленькiй корчемнiй крамничцi знайшлася пара добротних чобiт (старi черевики Станка Ілiяш висмiяв, як непридатнi для подорожi).

Прожиток пiд час походу належало добувати полюванням, i Ілiяш закупив цiлий мiшок солi – iсти несолону дичину вiн, виявляеться, не бажав.

Наповнивши заплiчнi мiшки всякими необхiдними припасами, компаньйони сiли за обструганий стiл у кутку, щоб випити на дорiжку. Ілiяш змовницьки насунув капелюх на самий лоб, а Станковi велiв сiсти обличчям до дверей i вiдразу ж дати знати, якщо до корчми заваляться «цi поганi пси».

Станко почувався вкрай незатишно – принаймнi поки не осушив три кухлi пива. Одразу ж пiсля цього його настрiй значно полiпшився, вiн розправив плечi та роздивився навколо.

Корчму було складено з цiлiсних колод; стеля задимилася так, що запросто зiйшла б за нiчне небо, надумай господар прилiпити на неi кiлька мiдних зiрочок. На стiнах де-не-де висiла старовинна зброя, а на камiнi роздувала капюшон дохла кобра.