Варан

 – Варан вiдчував, що тоне, що поверхня води зникае, а груди вже рвуться зсередини. – Я давно хотiв… намисто. Я хотiв його подарувати нареченiй. У мене е наречена…

– Як звати молоду панi? – спитав чоловiк, що сидiв у кутку за простим камiнним столом. – Ту, що бачила, як ти знайшов грошi?

Варан наморщив лоба:

– Я… не знаю. Хазяiн, спитайте в хазяiна, вiн знае… вiн допоможе ii знайти…

– Ми марнуемо час, Слимаку, – пробурмотiв урядник, прикриваючи долонею запаленi, блискучi, мов у пропасницi, очi.

Той, кого називали Слимаком, знизав плечима. Тяжко пiднявся, вийшов у темний склепистий коридор; у глибинi коридора мигтiли блiдо-голубi вогники. Варану згадались камiнцi на оксамитi – п'ять бiлих, п'ять синiх…

За спиною скрипнули дверi. Варан обернувся; позаду, дуже близько, стояв старий iз таким довгим волоссям, що воно сягало йому до плiч. Варан зроду не бачив, щоб чоловiки мали таке нескiнченне волосся. Шкуродер, здригнувся Варан. У ту ж хвилю вартiвники виструнчились, а урядник похапцем встав iз-за дерев'яного столу:

– Ваша свiтлосте…

Довговолосий махнув рукою.

Пройшов по залi широке коло, зупинився, помахав пiд носом в урядника знайомою сяйливою папiрчинкою:

– За пiвреала! За пiвреала умiльцям голову стинали. Намалюють райдугу на папiрцi, обiллють воском… Уночi на базарi втуляють простакам… А вдень, коли не слiпий – видно ж, що пiдробка… А цю я не вiдрiзнив би! І тепер у руках держу – не йму вiри… Сядь, Ховраше…

І, мов не здужаючи встояти на мiсцi, його свiтлiсть князь Круглоiклiвський накинув по залi ще два стрiмких кола.

Варан бачив князя раз або двiчi, та й то вiддалеки; тодi на князевi був парадний головний убiр i високий, розшитий золотом комiр. І звiсно ж, Варан не сподiвався – та й не бажав нiколи – бачити князя так близько.

Сто реалiв лежали на столi, випромiнюючи осяйне свiтло. Варан сидiв, боячись поворушитися. Князь, здаеться, зовсiм його не помiчав:

– Завтра поповзуть чутки… Купцi вiдмовляться приймати купюри по сто реалiв.

Почнуться заворушення, панiка… Шахраi, що прибули до нас з усiх краiв свiту, неодмiнно цим скористаються… Сьогоднi в скарбницi нема жодноi фальшивоi купюри – а що буде завтра? Завтра Грошовий Будинок повалиться, моi любi, його знищать юрмища мiняльникiв…

Вiн зненацька повернувся до Варана й уп'явся в нього впритул, i стало зрозумiло, що показна князева байдужiсть до Варановоi персони – не бiльше нiж гра.