Варан

Варан i Гелько – у того вiд страху нестерпно болiв живiт – сидiли поруч, лицем до лисого, з бiлобровим за спиною. Варан усе поривався обернутися.

– Не крути головою… – кинув лисий. – Хто з вас, поганцiв, ночами купатися любить?

Варан i Гелько мовчали.

– У мене ночами робота, – тихо сказав нарештi Варан. – Змiйсiв охороняю.

– А ти?

Гелько стукав зубами.

– Нехай, – сказав лисий. – Ти, – вiн тицьнув пальцем у Гельку. – Давай волай щосили: «Варта! Гвалт! Грабують! Убивають! Сюди!»

Варан озирнувся.

Докричатися хоч до кого-небудь, а тим бiльше до варти, тут не було жодного шансу.

– Не крути головою! – знову наказав лисий. – Повернешся ще раз – вухо вiдiтну!

– H-нащо волати? – сiпнувшись, спитав Гелько.

Лисий витягнув iз-за халяви довгого ножа:

– Кричи, iнакше рибам скормлю по шматочку.

– А-а! – загорлав Гелько дуже натурально. – У… убивають! Варта! Грабують! Сюди! Гвалтують!

Бiлобровий на носi уривчасто розсмiявся:

– Гвалтують, кажеш? Мрiйник…

– Вiн? – iз сумнiвом спитав лисий.

– Не я! – узявся впрохувати Гелько.

– Тепер ти волай, – лисий указав ножем Варану в груди. – Тiльки гучно. Як можеш.

– Ва-арта! – протяжним басом ревнув Варан. – Убивають! Грабу-ують!

Погляд свiтлобрового неприемно торкався спини.

– Не вiн, – промурмотiв лисий радше собi, нiж спiльнику. – Дурня це все.

– А по-моему, вiн придурюеться.

– Котрий?

– Оцей гарненький. По-моему, вiн чужим голосом кричить. Пiдрiж його, тодi своiм зацвiрiнькае.

– Хлопче, – лагiдно сказав лисий.

 – Свiй голос покажеш, а чи тобi дещо висмикнути доведеться?

– Ва-арта! – закричав Варан щосили. – Гва-алт!

І враз охрип.

– Не вiн, – iз жалем сказав лисий. – Спаскудив ти дiло.

– Ти спаскудив, а не я.

– Замовкни… У мене передчуття кепське.

– Іди ти до Шуу зi своiми передчуттями.

– Не той i не цей, i не вчорашнiй, себто хтось iще…

Сонце сходило з вечiрнього пругу. Човен похитувався серед чистого моря. Кругле Ікло здавалося далеким i безнадiйним, i нереальним, мов слiд на водi.

Варан уже багато разiв стрибнув уперед i вiдкотився назад, роззброiв лисого, i збив за облавок свiтлобрового, i вихопив весло, i розбив лисому череп, i пiрнув глибоко в море, пiшов од човна уплав – багато чого зробив корисного й потрiбного в думках i планах, добре розумiючи, що доживае останнi хвилини, що краще вмерти борючись i що в Нiли дуже гарнi, хоча й течивi, очi.

– Варто… – захрипiв Гелько.

– Замовкни, – процiдив лисий.