Варан

«Еге ж, – подумав Варан не без зловтiхи, – сто сходинок у скелi – i ми вже непритомнi…»

– Дихати… нема чим, – простогнав горнi й усiвся просто на мокрий камiнь. Слiдом за горнi на майданчик пiднявся Варанiв батько – той був удвiчi старший, нiс на одному плечi дерев'яну скриньку, а на другому поштовий мiшечок для верхнiх, i рiвне його дихання не збилось анiтрохи.

– Добре, – сказав батько, оглянувши гвинт i поцiнувавши Варанову роботу. – Вантажте.

Варан залiз у кошик першим i вмостився бiля мiшкiв з iще живою трiпотливою рибою.

Батько довго ходив кругом, перевiряв крiплення, зв'язки, погладжуючи пружину, бурмочучи молитву пiдiймачiв i вряди-годи спльовуючи через плече. Дав у руки Варановi причальну линву з трiйчастим гаком на кiнцi:

– Хто сьогоднi на вартi?

– Лиско.

– Переказуй вiтання вiд мене i перевiр, щоб вiн усе точно записав: рибу, воду, пошту… i… – батько кинув косий погляд на горнi, завмерлого бiля краю майданчика, наче закам'янiлого вiд споглядання безмежно сiрого виднокраю, – i горнi хай вiзьме з рук у руки… Усе.

Слава Імператору, лети, синку.

Швидко потрiпавши Варана по плечу, батько вiдiйшов до спускача. Зовсiм iншим, невиразним голосом покликав чужинця:

– Горнi, прошу на злiт.

Варан не подав паничевi руки. Чхаючи й зiслизаючи, той ледве влiз у кiш, пошукав вiльного мiсця, зi страдницьким лицем примостився знову-таки на скриньцi. Учепився за край кошика:

– Не перевернемось?

– Із половинним накрутом iдемо, – не втримавшись, зауважив Варан. – Можемо й перекинутися, коли не пощастить.

Шуу не спить, – i пiдморгнув батьковi.

– Бодай тобi з такою мовою, – гостро сказав той, беручися за спускач. – 3 Імператором… Раз, два… три!

Спускач вискнув, випускаючи пружину.

Пружина тупо й люто, як глибинна тварина, смиконула на себе ланцюг.

Ланцюг став розкручуватися з котка. Над головами Варана й горнi розквiтла квiтка – прекрасна квiтка все бiльшого пропелера; його було видко всього декiлька секунд, а потiм вiн щезнув, перетворившись на сiре, розмите в русi колесо.

Невидима сила вдавила Варана в тугi мiшки з тремтячою рибою, i майданчик зiрвався вниз, малесенька батькова фiгурка мелькнула й зникла, у вухах ревнув вiтер, якого нiколи не бувае пiд хмарами в мiжсезоння…

Ще за секунду нiчого не стало видно, навiть горнi, що сидiв поряд. Повiтря стало сiрим i мокрим, мов медуза. Варан затримав дихання.

– Це хмари? – гукнув горнi, i Варан радше здогадався про його слова, анiж розiбрав iх.