Варан

Зостався б у старости, у нього сухо… Адже селище за цю сухiсть платить, i ми з батьком також…

– То цiкаво тобi? Про бурлаку, що вогонь запалюе? Розповiдати?

– На те й дороги, щоби блукати, – миркнув Варан. – А в нас, пане горнi, дорiг нема. У нас або морем, або вгору… Нема в нас бродяг. Усi своi.

– Суворий ти. – Гiсть усiвся, нарештi, але не на лавку, а на свою скриню. – Коли пiдiймати мене будемо? Пам'ятаеш, що староста сказав?

Грюкнули дверi. Лiлька, молодша, вибiгла одразу на середину кiмнати – i завмерла, уп'явшись очима на довговолосого горнi, по шию загорнутого в ковдру:

– A…

– Де мати? – гостро спитав Варан.

– У полi, – писнула Лiлька. – Сiтки ставить iз тiтками. Зажадала крiплячок для якорiв, i другий нiж, i…

– Тоська де?

– Матерi помагае…

– Батя де?

– Пружину крутить… Наполовину вже накрутив, сказав, щоб ти кидав усе i йшов допомагати, затим що…

– Іди скажи батьковi, – промовив Варан iз тяжким серцем, – нехай iде додому.

* * *

Батько все зрозумiв одразу. Скинув оком на цидулку старости, покосився на райдужне сяйво, що випромiнювала розгорнена грамота, зробив незграбний уклiн людини, що спину гнути взагалi-то не звикла:

– Хай буде по-вашому, горнi. Пiднiмемо вас, не берiть до серця, звичайним вантажним гвинтом. Збирайтеся…

І сказав уже Варану, неголосно, по-дiловому:

– Пiвзавантаження. Риби для воякiв замовляли – три мiшки… Значить, шiсть бурдюкiв мiнус три мiшки риби й мiнус горнi – буде чотири бурдюки… Ворушися.

Варан зрадiв iз можливостi нарештi позбутися причепливого горнi. У нiшi столу вiдшукав окуляри – два прокоптiлих скельця в грубiй металевiй оправi. Тiснiше затягнув куртку i не прощаючись вискочив iз хати.

Ранкова риба плавала тут-таки, у кам'яному басейнi, ще жива. Орудуючи сачком, Варан наповнив i зважив три мiшки; дощ уперiщив сильнiше й змив iз нього луску, перш, нiж вантаж було перенесено, мiшок по мiшку, до гвинтового майданчика.

Пружина гвинта, накручена наполовину, здавалася незвично тонкою. До гакiв на кошику вже припасовано два бурдюки; Варан завантажив рибу й потому, ледве вправляючись iз дерев'яним вiзком, перевiз до гвинта вiд водозбiрнi ще два важенних пузирi з водою. Вiн устиг перепочити й пожувати солодкоi смоли, перш нiж над краем майданчика показалася голова горнi: чужинець був блiдий i задихався.