Стократ

Рiпцi здалося, що крiзь важкi складки вiн може роздивитися чудовий клинок. Чи вкрав його хлопець десь, чи з мертвого зняв, чи щось iще гiрше…

– Агов, Злий!

Хлопець обернувся – без страху, як i ранiше. З цiкавiстю.

– Хочеш переночувати пiд дахом? Вiддячу за рибу!

– Та ну, – хлопчисько стояв, пiднявши куточки рота, i дощ лився по його лицi. – Яка тут дяка?

– Ну, просто переночувати, – сказав Рiпка вже не так пихато.

– Справи в тебе вже лiпше? – хлопець хитро всмiхнувся.

– Ага. Іди пiд дах, я заплачу.

– Добре, – хлопець кивнув, не знiяковiло, не догiдливо, цiлком спокiйно. – Якщо ти кличеш…

Рiпка злiз з мокрого сiдла й загрюкав причепленим до ворiт молотком.

* * *

Злий мiг запросто йти цiлу нiч без упину, i дощ не завдавав йому якихось незручностей. Та саме в цi хвилини, проходячи повз гостинний двiр, вiн думав про знаки та лiнii долi. Хiроманти читають долю по лiнiях долонi, звiздарi – дивлячись на зiрки… А чи здатна людина, що йде крiзь дощ, прочитати долю в крапельках води, у шелестi листя, у плутанинi незначних, здавалося б, подiй?

У цю мить його гукнули, i, ще не обернувшись, вiн упiзнав голос дивноi людини, з якою подiлився сьогоднi рибою.

– Хочеш переночувати пiд дахом? Вiддячу за рибу!

Тепер цей чоловiк був радiсно-напружений, повний дивноi i не зовсiм чистоi радостi. Злому стало цiкаво.

І вiн увiйшов услiд за новим знайомим пiд задушливий дах, заздалегiдь вiдчуваючи, що спати сьогоднi не доведеться.

* * *

Рiпцi подобалось бути шляхетним. А сьогоднi вiн був шляхетний, мов легендарний князь, бо за рибне частування платив щедро, i головне – без будь-якого примусу; на гостинному дворi зiбралося безлiч народу – негода пiдiграла хазяiновi. За кожним столом сидiли, в кожному кутку був розстелений плащ чи матрац, а в центрi сидiли на високих стiльцях трое «заступникiв» – так мiсцевi догiдливо називали свою варту.

Щойно побачивши iх, Рiпка ледь не вискочив надвiр пiд дощ. Оговтався, допомогли залишки куражу; хлопець на кличку Злий глянув з подивом.

Вартовi, зрозумiло, його не пам’ятали i не помiтили жаху, який охопив його сьогоднi на базарi, коли сухорлявий чоловiк в окулярах звелiв забрати вiд прив’язi коня. Усього-на-всього одне слово крiзь зуби, а Рiпка трохи в штани не нагатив… І тепер вони не дивилися на нього – а в Рiпки дриготiли колiна.