Сонячне коло

* * *

– Тут найкраща музика з усього свiту! Я думав, що чув усе на свiтi, але три мiсяцi тому Ерно, тобто лорд-регент, роздобув для мене «Пори року», всi п’ять частин!

– Вражаюча якiсть запису, – сказала вона щиро. – Як вам удалося зiбрати таку колекцiю?

– Ерно купуе для мене у торговцiв – через посередникiв, на континентi, вони й гадки не мають, кому продають, – вiн розсмiявся. – От би здивувались, якби дiзналися! Вони ж вважають нас людоiдами, всерйоз пишуть, що лорд-регент садист i вбивця, яка вже тут музика… Нiчого, через кiлька рокiв налагодиться зовнiшня полiтика, тодi я зможу поiхати з вiзитом на континент i зайти у «Грот», це знаменитий магазин.

У них е все – майстри, майстернi, лабораторii, у них кращi записи, справжнi…

Вiн раптом нагадав Ірiс старшого племiнника. Подiбнiсть була миттевою, але такою сильною, що Ірiс захотiлося обiйняти хлопця i розтрiпати на макiвцi волосся. І тут же вона згадала, що той хлопчик у бiдi, а цей на порозi величезноi влади.

Імператор вiдволiкся вiд мрiй, заговорив знову, швидко, азартно:

– …А в нас у Кам’яному Лiсi е один… чоловiк, вiн умiе вирощувати спiвучi кристали.

Божевiльний хлопець, навiть не розумiе, як у нього убого все виходить, i продае своi записи таким же простакам… У мене е… де ж? А, ось, е його черепашка, саморобка. Дурниця, звичайно, але для колекцii треба. Хочете послухати?

Вона доклала до вуха гладку коричневу черепашку. Шум моря, удар камертона…

Народна мелодiя, «Колискова в час Кота». Ксилофон i дзвiночки.

Запис не iдеальний. Виконання аматорське, але щире i дуже незвичайне. Ірiс не втрималась i дослухала до кiнця, а iмператор не перебивав ii – терпляче чекав.

– Здорово, – сказала Ірiс. – Можна… менi взяти це з собою, щоб прослухати ще раз, пiзнiше?

– Звiсно, берiть! А ось iще записи, а ось iще… Берiть скiльки хочете! А то, окрiм мене, це нiхто не слухае, Ерно плювати на музику…

Вiн замовк, i в його очах щось миттево змiнилося:

– Мiй батько грав на арфi. Чесно кажучи… це вiн почав збирати колекцiю, коли був трохи старший, нiж я тепер.

Іще вiн грав на лютнi, на ксилофонi…

Стало тихо.

– Спiвчуваю, – сказала Ірiс. – Я знаю, що вiн загинув пiд час бунту.

Імператор задумливо кивнув:

– Так, i мама теж. Вона прекрасно спiвала. Якби хтось здогадався… змiг… помiстити ii голос у черепашку, ми могли б i зараз ii слухати.

Вiн знову замовк. Не знаючи, що сказати, Ірiс узяла сопiлку, i в кiмнатi зазвучала тема зими – тема тепла i спiвчуття.