Сліпий василіск

Улiя побачила, що Людва складаеться з окремих… як iх краще назвати? І один iз них стоiть на лавцi з гiтарою в руках, i його пiсня, слiв якоi Улiя не розумiе, утримала ii i не дала пiти…

Той, що спiвав, замовк, i Людва – iнша Людва – заплескала в долонi. На цей раз Улii вдалося розiбрати окремi слова: ну, Сашко, ну, хлопче, ти даеш…

Значить, цей окремий, що випав iз Людви на здивованих очах Улii, значить, цей, що спiвав, називаеться Сашком, Хлопцем…

Вона пiшла вперед, нiтрохи не роздумуючи.

– Ти добре спiваеш, – сказала Хлопцевi так само просто, як казала часом лiхтарям: усе, мовляв, скоро владнаеться.

Вiн дивився на неi зверху, з лави, i, здаеться, не знав, що вiдповiсти.

Хто це, питала Людва за спиною Улii.

– Заспiвай ще, – сказала Улiя.

Вiн злiз iз лави.

– Ти хто? – запитав вiн. – Ми знайомi?

– Я Улiя, – сказала вона нетерпляче. – Будеш спiвати, чи менi пiти?

Людва щось бурмотiла. Трошки смiялася. Улiя дивилася на Хлопця, i той чомусь нiяковiв пiд ii поглядом.

– Гаразд, – сказав вiн нарештi.

І заспiвав.

* * *

Наближався свiтанок, рух майже зовсiм згинув з вуличок i проспектiв, а ця дивна Людва, що оточувала Сашка в скверi, усе лопотiла смiялася, i Улiя не могла зрозумiти, чому Хлопець зволiкае.

– Ти не хочеш йти зi мною? Чому?

Людва щось говорила.

– Та нi, чому, – Сашко посмiхався, але якось невпевнено. – Я готовий йти з тобою, прямо зараз…

Улiю хтось взяв за лiкоть й одразу ж випустив. Вона повернула голову – вiд Людви неясно вiдокремилася фiгура з тонкими ногами й довгим волоссям, ii червонi губи ворушилися, вона щось намагалася сказати; зробивши зусилля, Улiя розiбрала: «звiдки прийшла дiвчинка а то знаеш у нас так не прийнято щоб».

Улiя блимнула, i фiгура знову злилася з Людвою. Сашко стояв, обiймаючи гiтару, Улiя простягнула руку й звiльнила його вiд непотрiбного вантажу, потiм випустила гiтару – ii пiдхопила Людва – i обiйняла Сашка за плечi, як Переула:

– Пiдемо.

Вона вiдчула, як його тривога й страх вiддаляються, i – з Шаплюском завжди бувало те саме – на змiну iм приходить спокiй i весела надiя.

– Пiдемо, – сказав Хлопець, i галаслива Людва нарештi залишилася за спиною.

* * *

Вони йшли мовчки. Перший рух випливав на вулицi, першi свiтлячки спалахували у вiкнах, але пiдворiття були ще порожнi. Сашко щось сказав.

– Що? – запитала Улiя.

– Диво – сказав Сашко. – Ось це так…

Улiя несподiвано задумалася над його словами.