Сліпий василіск

– Скоро ранок, – сказала йому Улiя.

Свiтлофор сказав, що Переул тисне колесами тiнi.

– Але я ж не тiнь, – сказала Улiя.

Свiтлофор важко хитнувся i перестав блимати. Спалахнув рубiново-червоним, приемним для очей вогнем.

Пiдворiття хропiло розверстими темними ротами – випускало застояне у дворах дихання Людви, що текло з прочинених вiкон. Свiтлячки закiнчили гру в переморгування; рiдко-рiдко спалахував жовтий квадратний вогник, згасав одразу – або залишався дивитися в нiч, i тодi можна було розгледiти тiнi, що металися за тонкою тканиною.

Улiя йшла тепер уздовж бульвару; маленький сквер в його кiнцi був темним i незатишним. Улii нiколи не вдавалося знайти спiльну мову з цими деревами – вони здавалися iй потворними, вона здавалася iм небезпечною.

Зараз у скверi не було тихо й не було темно. Горiли червонi вогники, крихiтнi, як iскри, але, на вiдмiну вiд iскр, довговiчнi; Улiя зрозумiла, що в парку Людва.

З цiкавостi вона пiдiйшла ближче. Голоси зливалися – iй доводилося докладати зусилля, щоб зрозумiти, про що тут йдеться; здаеться, було якесь свято, i, замiсть того щоб зустрiти його пiд дахом, у свiтлому вiкнi, ця Людва – молода – курила й спiвала в скверику.

Улiя знудилася й уже повернулася, щоб йти, коли щось змiнилося. Молода Людва, як i ранiше, смiялася i курила, але з ii товщi раптом виринув звук, що змусив Улiю почекати з вiдходом.

Це була пiсня.

Улiя залишилася спочатку просто тому, що iй сподобалася мелодiя. Минула хвилина, iнша, iй раптом стало легко й спокiйно, легше й спокiйнiше, нiж за спиною в Переула летiти крiзь Мiсто на мотоциклi; iй згадалися вогнi над рiчкою, дихання старого Моста, лiнii узбiч, що сходяться в точку – там, далеко, де всi щасливi. Їй пригадався тополиний пух, що покривае решiтки водостокiв, перезирцi свiтлофорiв опiвночi, поточний по бульварах лiтнiй колiр мобiлiв, блиск хрому та скла, святковий шум Мiста, що прокидаеться на свiтанку – i вона посмiхнулася, сама не знаючи навiщо.

Пiсня була проста i справжня. Улiя ступила два кроки вперед, примружилася i заморгала, нiби намагаючись викинути з очей смiтинки. Людва незвично роздрiбнилася перед ii очима, як фасад дробиться вiкнами, якщо довго на нього дивитися.