Промінь

Годинник говорить, що зараз ранок, але хто перевiрить?

Коридор повернув, i Денис побачив вiкно. Вiкно! Вiн побiг, притулився щокою до скла: не фальшиве! Вiкно в парк або в сад. Гойдаються гiлки на вiтрi, i встае сонце.

Вiн стримався вiд спроби негайно розгатити вiкно й зiстрибнути з другого поверху. Звiсно, скло непробивне, усе було б занадто просто. Вiн пiшов далi, збiг по сходах униз. Вийшов у невеликий хол; перед ним роз’iхалися половинки дверей, i вiдкрився обiднiй зал з барною стойкою та чотирма ресторанними столиками.

За дальнiм столом сидiв хлопець рокiв вiсiмнадцяти, у червоних кедах i чорних джинсах. Футболка без рукавiв оголювала надутi м’язами руки в кельтському татуюваннi. Хлопець був мулат. Чорне кучеряве волосся коротко пiдстрижене, сине татуювання на шкiрi кольору кави з молоком мало мальовничий вигляд.

Денис зупинився на порозi. Вiн очiкував побачити кого завгодно, але не такого от здорованя. На хлопцевому обличчi був не менший подив: вiн, своею чергою, не чекав тут Дениса.

– Hallo, – сказав Денис.

– Вечiр у хату, – вiдгукнувся качок. – Ти по-росiйськи говориш?

– Говорю.

– Ну слава богу, а то я вже думав, що пiндоса пiдсунули… Я Славiк. А ти?

– Денис.

– Жерти хочеш? Там, – вiн показав кудись за барну стойку, – повно iжi. Бери, грiй у мiкрохвильовцi, чайник, кавоварка, усе сам.

– Як ти сюди… як ти тут опинився, Славiк?

– Так як i ти! – Славiк пiдморгнув. – Цiкаво, що ти на вигляд ботан, ще й недолiток.

Славiк тримався бадьоро й говорив весело. Мулат з рiдною росiйською мовою. Як-то кажуть, хiба таких хлопцiв мало? Веселою безцеремоннiстю цей хлопець перемелював трагедiю у водевiль. Денис засоромився своеi слабкостi й теж усмiхнувся:

– Нi за що.

– Та ну, – Славiк засмiявся. – Не хочеш – не говори… Жуй!

За стойкою знайшлися тостер, мiкрохвильовка, автоматична кавоварка й промисловий холодильник, повний заморожених упаковок з iжею. Денис покрутив у руках «яечний рулет з куркою» i зрозумiв, що iсти не хоче.

– Нормально пожерти вiзьми, – сказав той, оцiнивши Денисiв вибiр. – Що ти, наче тьолка на дiетi?

– Так i будемо тридцять днiв iсти розморожену iжу?

– Кухарiв тут нема. Хочеш – бери й сам приготуй… якщо вмiеш. Продукти е, все пiд зав’язку забите. Хочеш сосисок? Бо я од жадностi нагрiб.