Промінь

Але ми ж з народження закладали в iхнi голови, що кожний з них особистiсть, i що за ними – людство, величезнi можливостi, розмаiття, рiвнiсть, сотнi мiльйонiв спiврозмовникiв… Природно, iм здаеться, що ми замкнули iх на «Променi», i визначили iхне життя насильно, до iхнього народження. П’ятсот рокiв тому це було б природно. Але ж вони, за задумом – люди майбутнього…

Сонце наполовину потонуло в соснах. Те, що було тут замiсть сонця. Вiзуальний ефект.

– Тодi вони мають рацiю, – сказав Максим, i обличчя всiх, хто зiбрався цього вечора на пагорбi, повернулися до нього.

Цвiркун замовк.

ДЕНИС

– Двадцять рокiв тому двiстi людей – сто подружнiх пар, ретельно дiбраних, твердо мотивованих, вирушили в подорож на космiчному кораблi «Промiнь».

Денис метався мiж сном i явою, i те, що вiн бачив зараз, належало, напевно, до сну: космiчний корабель у чорнiй порожнечi, схожий на технометелика з чотирма крильми. На гладеньких поверхнях вiдбивалося свiтло зiрок.

– Пiсля старту на кораблi народилося друге поколiння, ще триста двi людини. Цим людям належить дати життя третьому поколiнню, виховати й передати цiнностi в повному обсязi.

Денис побачив простiр, затягнутий серпанком. У туманi здiймалася вежа: три напiвкруглi пелюстки, спрямованi вгору.

– Житловий вiдсiк влаштований таким чином, щоб зберiгати в мешканцiв просторовi поняття: всерединi – зовнi.

До його губiв притулили прохолодну склянку – волога, щастя. Денис ковтнув, вода пролилася в горло, потекла там, усерединi, заново позначаючи контури тiла. Денис зрозумiв, що може рухатися, що вiн сидить у крiслi, вiдчуваючи, як вiбрують спинка й бильця.

Картинка змiнилася: вежа вiдсунулася й пропала, потонувши в павутинi комунiкацiй, конструкцiй, технiчних коридорiв, резервуарiв i порожнин, фактур i структур – усiеi закулiсноi машинерii, яка дае жменьцi людей змогу жити, дихати, спати в безповiтряному холодному просторi. Знову виник корабель, тепер з iншого ракурсу. Денис, затамувавши дух, замилувався – навiть тепер. Навiть за таких обставин.