Самум (збірник)

– Як же я вiдiшлю? – Ірина стримувала сльози й говорила пошепки, боячись, що Вiка на кухнi почуе голос або схлип. – Якщо я вiдiшлю – вона ж одразу все зрозумiе. Викличе санiтарiв. І тодi твiй самогубець точно повiситься, тому що з гамiвноi сорочки навiть ти мене не визволиш!

– Вiдьмо, – сказав демон iз дзеркала, – коли тобi треба, ти вирiзняешся розумом i кмiтливiстю. Придумай, як вiдiслати Вiку, щоб вона нiчого не запiдозрила! Це тобi треба, а не менi.

– Тобi це теж треба, – пробелькотiла Ірина. – І подумай, кому треба дужче.

Демон дивився на неi з глибин задзеркалля, i погляд його потроху наливався такою люттю, вiд якоi в Іринi заболiв живiт.

– Добре, – сказала вона швидко. – Я придумаю.

* * *

На столi обiцяли свято коробка цукерок та маленька пляшка «Хеннессi». Пiд вiкном репетувала сигналiзацiя на чужiй машинi i про щось радилися клiенти нотарiуса, чий офiс був на поверх нижче. Ірина зi смутком подумала, що там клiентiв тепер бiльше, а ще недавно все було навпаки…

Демон вийшов iз ванноi, причому зачиненi дверi не вiдчинялися.

– Ти чого така рум'яна? – Вiчина пильнiсть не слабшала.

– Блiда – погано, рум'яна – погано, – пробурмотiла Ірина. – Таблетку я проковтнула, менi лiкар про всяк випадок iз собою дав. Для профiлактики.

– І що?

– І вiдчуваю, що розвезе мене зараз од цiеi таблетки, – сказала Ірина з огидою. – Не буду я iх бiльше пити, в мене вiд них голова пухне… Вiк, вiдкладiмо свято на кiлька днiв?

– Тобi погано? – Вiка насупилася.

– Я втомилася, – зiзналась Ірина.

І, не стримавшись, подивилася на демона; той задоволено кивнув.

– Куди ти дивишся? – зразу вiдреагувала Вiка.

– Нiкуди. А що?

– Ти так глянула, наче в мене за спиною хтось стоiть!

– Вiко, хто з нас божевiльний – я чи ти?

Вiка обернулася, вивчила порожнiй простiр перед кухонними дверима.

– Нiхто, – пробурмотiла не надто впевнено. – То вiдвезти тебе додому?

– Накажи iй вимiтатися, – сказав демон.

– А в тебе на сьогоднi е якiсь плани? – лагiдно поцiкавилася Ірина.

– Та, – Вiка завагалась, – якi там плани. Нема…

– А мала твоя пiсля школи на курсах? – закинула Ірина пробний гачок.

– Нi, у неi по вiвторках нема курсiв. Прямо зi школи додому…

– Погуляти захоче?

– Яке там! У неi стiльки урокiв…

Вiка замовкла, рiзко перемкнувшись. І раптом зiзналася:

– Вона так учиться, просто вiдмiнниця! Так стараеться! Усi кажуть здiбна, працьовита.